28 Лютого, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Ярослав Коваль з Трушевич – Людина-епоха. Йому – 90!

Поширити

Цими днями свій ювілей святкує Людина епоха. Людина, яку я маю за велику честь називати своїм другом, попри різницю в віці в майже три покоління. 17 лютого Ярославу Івановичу Ковалю виповнилося 90 років.

Пан Ярослав народився в 1933 році в с. Трушевичі, неподалік Перемишля, тогочасній українській частині Польської Республіки.

Пригадаймо, який це рік. Рік, у якому в світі запанували найстрахітливіші тоталітарні системи. Саме в цей час, взимку 1933 року гітлер зламав хребет Німеччині. Саме в цей час взимку і навесні 1933-го сталін ламав хребет Великій Україні. Відомий історик Тімоті Снайдер вважає цю дату початком ключового найтрагічнішого періоду в історії Європи – кривавих 1933-1945 років на кривавих землях. Україна була в епіцентрі цього жорстокого експерименту.

Батько Ярослава Івановича був Січовим Стрільцем і воїном Української Галицької Армії. Дитинство нашого ювіляра проходило під окупаційною (саме такою її вважали західні українці) польською владою, за якої українці були другосортними громадянами. Шкільні роки припали на Другу Світову, в часі якої українців кидали в соляні шахти, розстрілювали на подвір’ях тюрем, вивозили в концтабори в Сибір, на примусові роботи в Німеччину, розстрілювали над ярами і виритими колективними могилами, вішали і ґвалтували. І саме в цей екстремальний жорстокий час гартувався український дух – силу і живучість якого досі не можуть пояснити і осягнути в Західному світі.

Ярослав Іванович все життя прожив у мальовничому с. Трушевичі поблизу кордону із Польщею. Якщо позначати на мапі села Трушевичі найзнаковіші місця – то мабуть, головними на ній будуть дві символічні могили. Перша в центрі села на честь Січових Стрільців і воїнів УГА, друга біля дороги, яка веде до Перемишля – воїнам УПА. На цій другій – більше 30 прізвищ хлопців із Трушевич і ще стільки ж – із сусіднього українського села Військо (тепер територія Польщі), які віддали життя в боротьбі з совєцьким монстром.

Це ціле покоління. Покоління, яке вросло в землю калиновим і вербовим корінням. Густою соковитою травою. Тою травою, якою все життя ходить Ярослав Іванович. Поміж тою природою, яка береже пам’ять боротьби, пам’ять найбільшої любові.

Саме місія збереження цієї пам’яті червоною ниткою проходить через все життя пана Ярослава. Від повоєнних часів, коли доводилося допомагати і переховувати хлопців з лісу (зокрема і своїх з рідного села), крізь хрущовсько-брежнєвсько-горбачовські будні, де чи не найдієвішою зброєю був педагогічний фах і оберігання традицій, до формально і тепер вже фактично незалежної України. Хоча досі нам варто це право на справжню незалежність доводити зі зброєю в руках.

Ми познайомилися з паном Ярославом у 2012 році, коли я ступив на вчительську стежку в сусідньому селі Передільниця, де Ярослав Іванович, також, встиг раніше повчителювати. Познайомитися з паном, який знає дуже багато цікавого, порадила моя колега по фаху вчителька Віра Олексіївна і я, не довго думаючи, проклав на велосипеді шлях до садиби пана Ярослава Івановича Коваля – відомого місцевого краєзнавця, багатолітнього освітянина, організатора спортивного і культурного життя, журналіста і без перебільшення справжнього національного будителя.

В часі мого вчителювання відвідував пана Ярослава дуже часто. В типових відвідинах заставав його то за стосом книг і газет (яких він досі виписує більше десятка), то за листком рукопису на коліні на галявині, де паслися його допитливі рогаті вихованиці.

Ми скоро здружилися і навіть запланували спільну справу – книгу з історії села Трушевичі, в якій головне місце, звісно, мали б посісти сторінки героїчної боротьби за вільну Україну мешканців цього багатого на історію краю.

І от з книгою, як готовим продуктом, нам досі не складалося. То почався Майдан і я не міг приділити достатньо уваги і часу минулому, бо бурлило теперішнє. То пан Ярослав не міг полишити своїх улюблених домашніх улюбленців і господарку, аби достатньо вилити на папір архіви пам’яті. То почалася війна, то я переїхав до Львова. І так наша епопея із книгою з історії села Трушевичі – досі «в процесі». І процес, і цей спільний шлях, звичайно, дуже важливі і цінні, а між тим, надіюсь пан Ярослав житиме довше 100 років, аби ми такими темпами встигли таки книгу дописати.

Тож саме цього хочу побажати нашому ювіляру – жити понад ссотню літ. Жити, аби ми могли зберігати тяглість боротьби. Жити, аби ми, молоді, могли брати приклади незламності закарбовані в генотип національної пам’яті. Жити, аби передавати мудрість поколінь. Жити, аби підтримувати тих, хто сьогодні продовжує боротися за свободу і кращу долю для України.

В Трушевичах, як і в майже кожному населеному пункті України, скоро з’явиться третя символічна колективна могила. Могила воїнів ЗСУ. Новітніх борців за свободу. Могила, яка, я переконаний, стане кінцем епохи невільної України й позначить час народження справді вільної України в сім’ї вільних європейських народів.

Маю надію скоро, настане час, коли разом зможемо схилити голови над всіма трьома могилами борців за волю в Трушевичах. Виплакати сльози, пригадати тих, хто віддав найцінніше. Засукати рукави і будувати Україну, яку вже ніхто ніколи не зможе поставити на коліна. Країну, яка сяятиме життям, в усмішках дітей під синьо-жовтими прапорами.

Приєднуюсь до найщиріших привітань з нагоди величного ювілею, які линуть від друзів, колег по фаху, учнів і всієї численної вдячної громади.

З вірою в неодмінну перемогу, многая літ, дорогий Ярославе Івановичу!

Андрій КУЗЬМЯК.

Ваш Голос Прикарпаття