«Його слово було законом»: спогад побратимів про полеглого Героя Тараса Зарицького з Нижанкович

Люба КІПОРЕНКО

23 січня Тарас Зарицький міг би святкувати 30-річчя. Однак клята війна розпорядилась по-своєму… Того дня рідні, друзі, побратими у спогадах згадували полеглого Героя Тараса. Його життя обірвалося 15 грудня на Луганщині. Ми поспілкувалися з побратимами Героя.

Тарас Зарицький ще у 2014 році, від початку вторгнення росії в Україну, добровольцем став на захист Батьківщини. Воював у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. У час повномасштабного наступу окупантів також у перші дні в складі тієї ж бригади відправився на війну.

Побратими згадують Тараса з великою повагою та вдячністю за спільну службу.

«Ми з Тарасом служили від 5 серпня. Він був командиром нашого відділу, – пригадує Олег Олександрович, побратими називають його просто Санич. – Ми з ним пройшли від Ізюму і майже до Кремінної. Впевнено кажу, що він завжди стояв за нас горою. Він – з тих найкращих: як друг, як людина, як командир. Я завжди казав, що за ним піду в вогонь, і воду. Таких більше  нема… Але це війна…

Коли були під Ізюмом я навчав його мінувати. Згадався випадок: на прорив ішла «беха». Тарас і Док пішли мінувати дорогу. Тільки-тільки вони це зробили – «беха» підірвалась. Тоді було 5 полонених. Але Тарас не виходив на зв’язок і ми вже думали, що з хлопцями щось трапилось… Але тоді Бог вберіг.

Тарас завжди керував правильно. Вимога була одна – щоб ми його слухали й нічого не робили без дозволу. Але всі його настільки поважали, що завжди слухались. Його слово для нас було законом», – каже військовий.

Дмитро Біжик родом із Турки. Позивний «Бізон». Він зізнався, що Тарас одного разу, направду, врятував йому життя. Адже перший надав допомогу після поранення.

«Ми познайомились з Тарасом ще у Львові в частині. Разом служили від початку війни. Я назавжди запам’ятаю його хоробрим, безстрашним воїном. Він був мені надійним другом. Ми разом побували в різних ситуаціях, зокрема у Гірському та Лисичанську… У Гірському я отримав поранення. Тоді Тарас мені дуже допоміг. Він, направду, врятував мене, перший надав допомогу й не залишив. Це було 20 червня.

15 грудня по нас працював ворожий танк. На жаль, тоді життя Тараса обірвалось…», – каже Бізон.

Тарас Зарицький народився 23 січня 1993 року у селі Пацьковичі. Навчався у Нижанковицькій школі, згодом здобув фах столяра у Нижанковицькому професійно-технічному училищі. Служив у Львівській 80 ОДШБ: молодший сержант, стрілець 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону. Загинув 15 грудня біля населеного пункту Невське, що на Сватівщині Луганської області. «Я ніколи б не залишив своїх побратимів, бо нас зріднили ці місяці спільної боротьби. Ми ділили навпіл усе: і радощі перемог, і біль втрат», – казав він.

Світлина: Самбірська міська рада

Тарас мав багато друзів, адже був комунікабельним. Був дуже сміливим, підтримував інших і завжди був там, де найважче.

«Я можу багато говорити про Тараса. Бо ми з ним від самого початку війни. Скільки ми з ним окопів пройшли, як ходили з Лисичанська, Вовчоярівки… Але як підсумок нашого знайомства та спільної служби впевнено кажу, що Тарас Зарицький – Людина з великої літери. Для нас, його побратимів, – це велика втрата», – каже Олександр Іщенко, воїн 80 ОДШБ.