18 Липня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Віктор Чігірінов з Донеччини свій біль виливає на папір

Поширити

Віктор Чігірінов – пенсіонер зі села Роздолівка, що в Бахмутському районі Донецької області. Зараз проживає у Хирові.

Його історію ми вже розповідали. Його життя – приклад того, як можна втратити дім, але не втратити дух, як можна мріяти повернутись туди, куди неможливо наразі повернутись.
Війна для Віктора Чігірінова була близькою ще з 2014 року. Але такого жахіття, яке розпочалось у лютому 2022 не було тоді.
На початку повномасштабної війни Віктор відправив свою сім’ю на захід. Сам же ще вирішив не виїжджати.

«В мене стояли евакуаційники. На вулиці я залишився за старшого. Допомагав нашим військовим із розселенням. Потім ворог уже підійшов до села ближче, ніж за кілометр. Були постійні обстріли: з градів, ракет, працювала артилерія. Двічі Бог вберіг мені життя. Як тільки я вийшов зі свого городу, туди прилетіло. Другий раз – я не доїхав 100 метрів до місця прильоту… Виїхав зі села тоді, коли військові казали, що потрібно виїжджати обов’язково. Хлопці залишались жити в моїй хаті, також залишив їм свого старенького “Жигуля” і два генератори. Чесно, думав, що їду максимум на місяць. Але коли дізнався, що орки риють окопи за моїм городом, зрозумів, що залишаюсь на Львівщині на довше», – розповідав нам пан Чігірінов.
Чоловік вірить, що буде перемога і він повернеться в своє село, будуватиме там собі новий дім. У пам’ять про старий дім, якого вже нема, залишилися лиш ключі.
Зараз же думки й біль пан Віктор почав виливати у поезію. Серед його віршів є своєрідне звернення до російських матерів, у якому він засуджує те, що їхні діти вдираються на нашу землю, знищують наші міста й села, вбивають наш народ.

Про те, що довелося пережити чоловікові йдеться у вірші «Рідна мова». Пропонуємо вам прочитати його уривок:

«… Не зі своєї волі я тут опинився,
Бо бачив як «освобождали» нас.
Я бачив Бахмут, Соледар, Лиман і Сіверськ
Своє село Роздолівку і Часів Яр.
Я бачив цвинтар бомбами розбитий,
Там де поховані батьки й мій рідний син.
Я бачив цервку вщент розбиту «смерчем»,
Могили земляків, похованих серед руїн…
Я бачив кров і біль своїх солдатів,
Що боронили нас від ворогів:
24-та і 80-ка, Бахмутське ТРО і 3-тя
штурмова…
Я бачив, як горять земля і хати
І виють міни, і ракети як гудуть,
Як розсипаються касети…
І я не витримав… Тому я зараз тут…»

Ненависть до росії чоловік висловлює на папері, путіна називає ненаситною сірою міллю, недоцарем, гадом, дідуганом проклятим, водночас запевняє, що в душі українського народу живе козацький дух і ми своє не віддамо.
Ми розцінюємо, що нотатки Віктора Чігірінова – це своєрідне терапевтичне письмо.
«Жила колись маленька сіра моль.
«Так, я така, я краща вас усіх,
Таких, як я у світі не існує.
Я за закон, за право, я за мир.
Цей мир для мене тільки і існує.
Бо всі ви живете не так.
Не з тими дружите і живете багато.
І щось у вас дуже багато мрій.
Напевно треба їх у вас забрати…»
І ось таким нахабним дійством.
Ця клята моль відтяла по шматку.
Чужих земель у деяких сусідів.
Сказали, що це краще для усіх.
А їй все мало, ненаситне пузо.
Я хочу ще, і ще, і ще.
Коли ж ти вже наїшся, дідька сину…»

Таким чином людина, яка на Донеччині втратила все нажите майно, лише похоронені батьки і син, все ж вірить у звільнення від окупанта.
І ми віримо. І бажаємо пану Віктору повернутися на вільну від росіян Донеччину.

Ваш Голос Прикарпаття