Люба КІПОРЕНКО
Минулого року під Великдень ми з волонтерами побували в гостях у наших земляків, воїнів 202 батальйону 103 бригади ТрО. На ночівлю зупинилися в домі, де тимчасово мешкає наш земляк із Морозович Богдан Тихоцький. Нас уже чекала смачна гаряча зупа, яку приготував Богдан. Весь вечір просиділи за душевними розмовами, слухаючи цікаві та щемливі історії воєнного життя. До пізньої ночі не сиділи, бо на світанні Богдан їхав на позиції.
Богдан Тихоцький – простий пересічний хлопець. Спокійний, врівноважений, трохи сором’язливий. Після вечері, розмовляючи, збирав необхідні до виїзду речі, готував зброю, бронік, берці. Щоб о 4 ранку, на час виїзду, все вже було під руками.
У цивільному житті Богдан кілька років працював за фахом – залізничником. Згодом цю справу покинув та поїхав на роботу за кордон: у Польщу, потім в Німеччину. Хотів заробити кошти на власне житло, для своєї сім’ї: дружини Ольги й сина Владислава.
«Коли почалась повномасштабна війна, я працював на будові в Німеччині. В армії я не служив. Але в перші дні повернувся в Україну. Думав, що державу одразу стане, так би мовити, на тотальну оборону й всі ресурси переведе на військові рейки і в будівельниках теж буде потреба. На жаль, цього й досі нема», – розповідає Богдан.
Тоді ж Богдан пішов до військкомату. Його скерували у тероборону. Днями минуло рівно два роки, як потрапив на передову. За цей час хлопець переніс операцію й, попри здоров’я, продовжує стояти на захисті України. Бо, як зізнається, має по-житті загострене відчуття справедливості та відповідальності. За свою сім’ю, за дружну, за сина, за побратимів, за державу.
«Для мене війна вже стала такою собі рутиною. Рутиною, яку б якнайшвидше закінчити. Найприємніші моменти на фронті – це коли всі побратими повертаються зі завдання живими й неушкодженими. Кожне таке повернення – це як свято. Бо втрати – це нестерпно боляче. Я дякую Богу, що оберігає, дякую своїй сім’ї й, перш за все, дружині й синові. Вони – моя найбільша підтримка й розрада», – ділиться воїни.
Можна багато розповідати про думки хлопця щодо перемоги. Однак, розуміємо, що її ціну наповну розумітимуть ті, хто цю перемогу виборює.
«Загалом, перемога для мене – це закінчення війни та повернення до мирного життя. Але і для мене, і для кожного військового цей солодкий смак перемоги матиме гіркий присмак смерті. Бо ми вже дуже багато втратили й далі щодня втрачаємо найкращих людей», – каже тероборонівець.
Перше, що зробить Богдан після закінчення війни – поставить у храмі свічку за всіх загиблих. Відтак, мріє поїхати зі сім’єю на відпочинок у якесь дуже тихе та затишне місце. Але сьогодні Богдан Тихоцький з побратимами тримають фронт на гарячому Куп’янському напрямку. Зараз він там, де виборюється Україна. Там – де піт, кров та смерть. Там, де багато потреб, а мало ресурсів. І нещодавно авто, у якому їхали побратими Богдана потрапило від ворожий артобстріл.
«На щастя, хлопці вчасно зорієнтувалия й встигли вискочити. Хлопці мають поранення, але, дякувати Богу, живі та в задовільному стані. Автомобіль от знищений повністю. Страшно уявити, що було б, якби вони не вискочили. Господь вберіг…», – розповідає Богдан.
Найважливіше – життя військових. І, дякувати Богу, хлопці живі. Автомобіль – всього лиш шмат металу. Але автомобіль – це те, що дає воїнами мобільність, оперативність й береже життя. Тому тепер уже наш обов’язок купити захисникам новий.
Збір відкритий. Залишилось дозбирати всього 80 тисяч із 280. У цей передвеликодній час віддаймо маленьку частинку зі святкового столу на машину. Нехай це буде 50 гривень, нехай 100, чи 1000. Кожна гривня є дуже важливою.
Банка тут.
Номер карти банки 5375 4112 1507 9190
Також ви можете приносити готівку до редакції «Голосу Прикарпаття».
Ще у цій категорії
Воїнів Володимира Волошина, Ігоря Сабару та Євгена Рижія посмертно нагородили орденами
Онук зв’язкової ОУН Лідії Тиховліз боронить Україну на Авдіївському напрямку
Шануємо довгожителів: Старосамбірська громада вітає ювілярів