15 Квітня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Онук зв’язкової ОУН Лідії Тиховліз боронить Україну на Авдіївському напрямку

Поширити

Люба КІПОРЕНКО

Лідію-Олександру Тиховліз у Старому Самборі, мабуть, знає кожен місцевий. Історія її життя – яскравий приклад незламності, сили духу, інтелігенції, культури, жіночності. Говорячи про цю жінку, одразу перед очима постать сивочолої бабусі, завжди з охайною зачіскою, у гарній вишиванці чи сукні, з намистом на шиї. Такою вона ходила до храму, так відвідувала чи не всі культурні й духовні події міста. У грудні минулого року їй виповнилось 95.

 

За плечима пані Лідії – членство в ОУН, тюрми, Сибір. У розмовах жінка пригадує, що виконувала обов’язки зв’язкової. Псевдо – «Леся». Вона підтримувала зв’язок із повстанцями Стрийщини. 26 лютого 1946 року її вивезли з дому. Була ув’язнена у Львові. Вже в червні жінку засудили до 10 років виправно-трудових робіт і до 5 років обмеження громадянських прав. За «прєдатєльство родіни». Минули роки. Той самий ворог топче українську землю, той самий ворог знищує наші міста й села, вбиває найкращих. І зі зброєю в руках того самого ворога зустрічають онуки зв’язкової ОУН «Лесі».

«Зараз знову настав час боротись за країну… Я ж теж своєї молодості не бачила, бо мене в 16 років арештували. Усе, що відбувається зараз, моє покоління вже переживало. Тільки у нас не було зброї, харчів, мундира. Зараз теж маємо мужніх хлопців та дівчат. Внуки мої на війні. Дуже чекаю на ті дзвінки з фронту, хочу почути й побачити бодай по відео», – розповідає при зустрічі пані Лідія.

Справу своєї бабусі сьогодні продовжує Євген Филипчак. Хлопець воює у складі 68 єгерської бригади на Авдіївському напрямку. Спілкуємось по відеозв’язку. Йому 28 років. За освітою бармен-офіціант. До війни багато чим займався, має чимало різних зацікавлень та захоплень. Працював радіотехніком, відтак був і підприємцем. На початок повномасштабного вторгнення працював на одному з СТО у Львові. З першого дня активно включився у волонтерську справу.

«Мені брат подзвонив. Сказав брати болгарку й ще різні інструменти та їхати варити «їжаки». Так створилась наша організація «Підгорівські їжаки», – пригадує Євген.

Майже після року волонтерства вирішив йти на війну.

«9 лютого минулого року взяв дружину, песика, сіли в авто й поїхали у військкомат. Після кількох місяців навчань у складі 57 бригади відправились на Бахмут. Згодом перекинули на Харківщину, Куп’янський напрямок і тепер у лавах 68 бригади я біля Авдіївки», – розповідає військовий.

Євген каже, що йому дуже пощастило з бабусями і він має з кого брати приклад.

У мене найкрутіші бабусі. Бабця Оля прожила 101 рік – переселенка, пережила операцію «Вісла», вчителька математики, сеньйора «Пласту». Бабусі Ліді зараз 95. Вона в мене була така от шпигунка (посміхається, – авт.), працювала на націоналістів. За це й була засуджена, пройшла Сибір. Вона привчала нас, онуків, до порядку. Навчила мене користуватись годинником. Також навчила молитись. Говорити з нею можна на будь-які теми. Вона мудра, розуміюча, освічена, з гумором. Ми й зараз спілкуємось телефоном. Вона все прижартовує, що я файно виглядаю, поправився й значить добре їм (сміється, – авт.) Постійно підтримує й наголошує, що все буде добре. Так і буде”, – ділиться Євген.

Одним із найяскравіших приємних фронтових спогадів вважає зустріч з братом на Донеччині.

«Маркіян запитував, де я є . Я йому розповідав. Але ми не думали, що можемо якось пересіктись на сході. А тут одного вечора побратим каже: «Слухай, тут якісь два бородаті на джипі під’їхали. Не знаю, хто це. Що робимо?» Я чомусь подумав, що то Марік. Та й вийшов глянути. І так, це був брат. Ми обоє дуже раділи зустрічі», – пригадує.

24 червня минулоріч під час штурму на Бахмуті – закріплялись на позиції. Перед хлопцями йшла 77 штурмова бригада. Почався ворожий мінометний обстріл. Євген втратив побратима, сам отримав контузію та опіки. Дякувати Богу, вижив. Цей день воїн вважає своїм другим днем народження.

Після перемоги Євген хоче поїхати на море й потім відкрити власну майстерню з виготовлення меблів. Любить працювати руками, любить створювати власні дизайни. Поєднуватиме дерево та метал. Але наразі має свою чітку місію у цій війні, бореться за те, щоб його малий син не знав, що таке війна.

«Я простий солдат. Не прагну військової кар’єри, не хочу ніяких посад. Я прийшов воювати за Україну, за свою сім’ю, за рідних та друзів. Хочу, щоб мій син та й інші українські діти не знали, що таке війна. Тому я фронті, щоб потім не довелось воювати дітям. Сьогодні особливо вдячний всім, хто мене підтримує: дружина, син, батьки, рідні, побратими. Звісно дякую й бабусі Ліді: за сильний характер, гарне виховання. Бабуся часто каже фразу: «а хто ж, як не ми». Я цієї фрази дотримуюсь, бо хто, як не я. Переможемо, все обов’язково буде добре», – каже Євген Филипчак, військовослужбовець 68 єгерської бригади.

Тим часом Євген та його побратими постійно перебувають під нападами ворожих дронів. Аби захиститись від російських FPV-дронів хлопцям потрібні РЕБи. Для закупівлі «Куполу» відкритий збір. Просимо активно долучитись до збереження життя онука нашої славної землячки та його побратимів.

Подаємо реквізити

Банка тут

Номер карти: 5375411215412862

Ваш Голос Прикарпаття