31 Січня, 2023

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

З синьо-жовтим серцем в Естонії: як Анатолій Лютюк гуртує українців у Таллінні

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Знайти у будь-якій європейській країні осередок українства  тепер, як кажуть, не проблема. Але відвідати такий оригінальний, як у одній з найменших держав  Європи – Естонії, то велика естетична насолода і гордість за свою Україну та її людей.

Український культурний центр розташований у історичній частині Таллінна. З групою журналістів Львівщини, Івано-Франківська, Києва прямуємо вимощеною бруківкою дорогою поміж своєрідні стіни з каменю з баштами. Заходимо у старовинний дворик. Попередньо ознайомившись з програмою, очікуємо традиційно побачити предмети українського побуту, символи України, вишиванки. Проте очікування і реальність кардинально інші, а від вражень перехоплює дух.

-Скільки маєте часу? Щоб дід знав, що вам розказати і показати, – говорить люб’язно чистою українською мовою позитивний чоловік.

Це 75-річний Анатолій Лютюк, українець, який майже 50 років живе в Естонії. Монах святого Бенедикта, який провадить активну духовну, культурну, громадську роботу, гуртує навколо себе українців і знайомить з Україною естонців. Однодумці називають його “дідом”, хоча жвавості цього чоловіка хоч відбавляй.

У морозний ранок веде до «казкової» сцени просто неба. Тут спорудив ляльковий театр – сім дерев’яних механічних статуй. Вони символізують сім головних гріхів ― гординю, жадібність, гнів, лінь, хіть, захланність та заздрість. Кожна може рухатися й обертатися і розповідає цілу історію. Першими нас привітали ангелики. Далі пан Анатолій, демонструючи рухомі дерев’яні іграшки, розповідає історії, в яких усе закінчується добре. На перший погляд, прості оповідки, розбавлені гумором автора, проте, у них і закладені усі цінності людського буття.

Найбільше мене захопила наступна локація – оригінальне видавництво. І хоч я навчалася в Українській академії друкарства – про такий вид друку можна окремий курс читати. Анатолій Лютюк має свою папірню, школу каліграфії і власне друкарню. Книги з цього видавництва є у найбільших бібліотеках світу. В Україні – в бібліотеці Вернадського в Києві. Є і у Ватикані.

Тепер, коли триває повномасштабне вторгнення, Анатолій Лютюк запланував 24 рукописні книги передати в Україну, до різних областей. У них будуть вписані імена людей, яких забрала війна. Чоловік піднімає і демонструє власні книги – вага однієї може перевищувати навіть і 20 кілограм.

На окремих полицях багато пляшечок чорнила, пера справжні – гусячі. Вражають сувої паперу. А виготовляють його з відходів з тканин, фарби –  з дуба, вільхи, грибів, як у давнину. До складу паперу додають насіння рослин. З аркушів роблять книги та листівки. На згадку про цю подію, кожному з нас пан Анатолій подарував листівку, продають таку в Естонії по 4 євро.

В українському культурному центрі також є греко-католицька церква та екуменічна каплиця, якими опікується Анатолій Лютюк. Власне, наша група у цій каплиці побувала. На її стіні образ Діви Марії, яку намалював Анатолій Лютюк.

Волонтерське служіння Україні – то окрема розмова про неймовірну людину, з якою ми познайомилися. Відомий на весь світ українець, який понад 50 років живе в Естонії, з 2014 року багато робить для перемоги. А з часу повномасштабного вторгнення неодноразово побував на передовій, передав воїнам  1200 бронежилетів і зібрав понад 3 мільйони євро допомоги.

За підтримки Міністерства закордонних справ України він допомагає переселенцям з окупованих територій, також у нього зупинялися українські поранені, які були на реабілітації у Естонії та діти українських Героїв. А ще Анатолій Лютюк самотужки відвозив гуманітарну допомогу до місць, де йдуть бойові дії.

Анатолій Лютюк має окреме благословення від Любомира Гузара на щоденну молитву за усе живе на Землі. До слова, Блаженніший Любомир у 2000 році освячував греко-католицьку церкву Божої Матері Троєручиці, яка належить до цього культурного центру.

Тварини часто стають героями казок Лютюка. Запам’ятала історію, про яку розповів Анатолій, як легендарний Сич врятував дітей однієї зі шкіл на Донеччині. Птах почав битися у шибку, невгамовна прибиральниця школи наполягала, щоб відпустити дітей зі школи, мовляв, це поганий знак. Директор послухав. За кілька годин школу знищили з «ураганів».

…До українського культурного Центру в Таллінні приїжджають відомі люди з усього світу. Бували українські призеденти, глава УГКЦ Святослав Шевчук. За велику честь мали можливість побувати тут, як кажуть, у «малій Україні» і ми.  Час, відведений на це у програмі, збіг дуже непомітно, а ми готові були й вишуканим обідом у талліннському ресторані пожертвувати. Лиш би з цією великою людиною побути подовше.  До війни Анатолій Лютюк також  неодноразово приїздив до України.

«Як ви все це можете встигати?» – запитуємо.

«Треба бути відкритим на Божий голос і працювати. Господь додає сил і людей, з якими можна багато добрих справ робити. Господь через нас працює, Він хоче щось людям сказати», – відповідає.  

Матеріал підготовлений у межах навчального візиту в рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії.

Ваш Голос Прикарпаття