7 Жовтня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Упродовж життя зі старосамбірянкою Наталією Лужецькою – Віра і Надія. Бо в її серці завжди живе любов

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Розповідаючи про цю життєву історію, можна писати цілий роман. Можна викласти факти й в оповіданні. Ми ж обійдемося публікацією. І вона, сподіваємось, буде корисною. Адже багато хто адаптує цю ситуацію до власних реалій, поміркує, що за будь-яких обставин не можна опускати руки, зрозуміє, що треба довіряти Богові. А коли чогось зі щирою молитвою просиш, то, буває, отримаєш удвічі більше.

Наталія Лужецька зі Старого Самбора відчула, як це дуже-дуже любити дітей і знати, що у тебе ніколи їх не буде. Як воно місяцями лежати в лікарні й не знати, чи можна зі своїми вадами здоров’я жити повноцінним життям.

«Коли я була школяркою, то усіх менших дітей на нашій вулиці бавила. Дуже їх любила. У середніх класах так сталися обставини, що залишилася з однією ниркою. Лікарняні палати, уколи, крапельниці. Я стала себе сприймати якоюсь неповноцінною – з одного боку. Разом з тим мама, сестра і брат та вся родина надавали крила. Зрештою, я навчилася жити і сприймати життя таким, як воно є, любити все і всіх, повноцінно насолоджуватися кожнісіньким днем у своєму житті. Вийшла заміж. З усім змирилася. Лише не з тим, що в мене ніколи не буде дітей. Ніколи!», – розповідає Наталя.

Важко було жити з цим усвідомленням. Розраду і спокій для душі знаходила за вишиванням. Якось Наталя взялася вишивати образ Святого Миколая. Сама здивувалася своїй сміливості, але вона наважилася попросити у Бога те, про що навіть думати не можна було.

«Господи, якби Ти мені подарував одну-однісіньку дитиночку. Єдину. Я так люблю дітей, я так хочу бути мамою. Нічого-нічого більше в світі я не потребую. Ніколи-ніколи більше не буду Тебе про ніщо просити. Будь ласка. А той образ я віднесу до церкви», – пригадує жінка.

Диво трапилося. Наталя завагітніла. Нікому ні слова не казала. Особливо боялася розповісти мамі. Бо розуміла, що мама дуже хвилюється за її життя. Не йшла до лікарів. Натомість сама відчувала, що наче з Богом розмовляє.

«Не можна, не можна до лікарів йти. Скажуть переривати вагітність. А цю дитинку мені Бог подарував»…

Пройшла УЗД. Не за першим разом почула, що під серцем не однісінька дитинка, а дві… Звичайно, що вагітність була під наглядом, більшість у стаціонарі. Але на світ появилися здоровесенькі дівчатка. І мамі ні на грам не стало гірше. Вибір імен не стояв. Без розмірковувань назвала: Віра і Надія.

Наталя розуміє, що її вчинок можна назвати дещо легковажним, бо не виконувала наказів медиків. Разом з тим сьогодні Наталя розмірковує, що в тому, що відбувалося, вона відчувала, безсумнівно, Божу присутність.

Тепер у церкві Святого Миколая Старого Самбора є образ Святого Миколая. Він – невеликий. Вишитий хрестиком. Розміщений на хорах, звідки лине Божественний літургійний спів. У 2005 році його вишила старосамбірянка Наталя Лужецька.

…Сьогодні у Наталі дві красуні донечки-одинадцятикласниці, двійнята: Надія і Віра. Милі, ввічливі, виховані та мудрі дівчата. Вони готуюються до ЗНО й вступатимуть до навчальних закладів. Наталя працює у Старосамбірському РЕМІ, продовжує вишивати у вільни час. До речі, багато своїх робіт і далі продовжує жертвувати на храми.

Історію Наталі розповідаємо наприкінці Різдвяного часу 2022. Відлунала коляда, завтра, 15 лютого, святкуватимемо Стрітення Господнє. Не зима з весною зустрічається, а людина з Богом. Історія Наталі про те, що Господь дарує неоціненно прекрасні можливості для тих, хто вірує…

Хай цей Різдвяний час надає нам невидимі крила для впевненості на весь Божий рік. Упродовж століть ми щороку відзначаємо Різдво. Аби пам’ятати, Бог народився в убогості, щоб нас зробити багатими…

Ваш Голос Прикарпаття