“Перемогти росію раз і назавжди”: історія 25-річної десантниці Марії Ковалик

Люба КІПОРЕНКО

Хто вони – тепер перша армія світу? В усіх на вустах – відвага, міць та вправність Збройних Сил України. Історія нашого війська загалом – це історія кожного воїна зокрема. Захисники та захисниці! Герої та героїні! Сьогодні розповідаємо про нашу землячку, фельдшера, десантницю Марію Ковалик. Спілкуємося у соцмережі. Аби підготувати матеріал – потрібно немало часу. Адже від першого дня повномасштабного вторгнення Марія в строю. Розуміємо, що їй зараз не до журналістів. Та радіємо, що таки погодилась на публікацію.

З Марією ми познайомились у 2019 році. Мужня, вольова, незламна, мила й тендітна десантниця. Народилася у селі Лютовисько. Закінчивши школу, вступила до Самбірського медичного коледжу. Вчилась на фельдшера. У 2014 році, коли розпочалась війна на сході України, добровільно зголосилася рятувати життя українським воїнам. Як тільки закінчила навчання в коледжі, підписала контракт із Львівським військовим госпіталем терміном до закінчення особливого періоду. У 2015 дівчина вже рятувала життя нашим військовим.

«З того моменту пройшло багато часу. Але дуже добре закарбувався в пам’яті день 7 жовтня 2015 року. Зібравши усе найнеобхідніше, вирушила на Донеччину. Ви не уявляєте, що тоді творилося вдома (посміхається, – авт.). Батьки не хотіли мене відпускати. Довго вмовляли, щоб я не їхала. Вони дуже хвилювались за мене. Але ж я отака, знаєте, вперта дочка. Я їх не послухала. І про свій вибір не пошкодувала жодного разу», – пригадує Марія.

Упродовж двох років служила на посаді медичної сестри сортувально-евакуаційного відділення у 66-му Військовому мобільному госпіталі Покровська. У березні 2018 року підписала контракт зі славною Львівською 80 окремою десантно-штурмовою бригадою. У строю цієї бригади стоїть на варті України і сьогодні. Чому десант?

“Я завжди мріяла стрибати з парашутом (посміхається, – авт.). А якщо ж серйозно, то з цією бригадою я познайомилась у 2017 році, в АТО. Чому обрала саме вісімдесятку? Ця бригада – бойова і постійно на передових позиціях. Для мене це дуже важливо. Так було з 2014 року. Так є й сьогодні. Я не можу сказати, де ми дислокуємось та які завдання виконуємо. Але ми там – де гаряче. Ми там – де потрібні найбільше. А щодо наших завдань, то завдання сьогодні одне у цілої України – остаточно перемогти росію. Раз і назавжди”,  – пише військова.

Про якісь особливі випадки дівчина не розповідала тоді й не може розказати зараз.  Але ж розуміємо, що за її тендітними плечима – уже такий потужний досвід. Однак, попри важку роботу, Марічка – завжди усміхнена, життєрадісна та своєю добротою освітлює своїх колег. Військова служба змінює людей, а тим паче змінює людей війна. По-іншому тепер дивиться на світ і Марія Ковалик з Лютовиська. Адже як ніхто, вона знає ціну життя.

“Обрати такий шлях мене спонукала пам’ять про тих воїнів, які не повернулися з війни. Я була присутньою під час різних операцій. Я бачила ранених бійців, спілкувалась з ними. Зрозуміла одне, що попри біль та страждання хлопці вболівають за своїх побратимів, хочуть знову на передову. І впевнилась, що за Україну вони боротимуться до останнього. Взагалі, знаєте, ці всі емоції дуже важко передати словами, але я щаслива, що в такий вирішальний час для України я разом з нею, я разом з тими, хто став на її захист. І це однозначно правильний вибір”, – розмірковує моя співрозмовниця.

Колись Марія  мріяла про вищу освіту. Будучи вже на військовій службі, вона почала вивчати психологію  у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Ця її мрія здійснилась. Марія стала психологом.  Тепер найбільша її мрія – перемога.

“За час перебування у війську я справді змінилась. Ні, я не стала менш життєрадісною, більш жорстокішою чи злою. Насправді, я дуже ціную спілкування з побратимами, пишаюся ними і їхньою жагою до змін та до боротьби за свою країну. Завжди у пам’яті залишаються моменти, коли ти чимось зміг допомогти людині. Не про все хочеться розповідати іншим, але це є і воно дуже цінне для мене. Але найбільше, мабуть, що я здобула – це вміння. Я навчилася цінувати життя, час, людей… Дуже боляче втрачати друзів. Але ми не маємо права на тривалу сентиментальність. В такі моменти ще більше розуміємо, що нашу спільну справу, справу наших рідних побратимів ми мусимо завершити. Завершити тільки переможним миром. Іншого шляху вже нема», – зізнається десантниця Марія Ковалик.