«Не важливо, скільки жила людина, важливо — як вона жила. Наш Богдан прожив надто коротке життя, але дуже змістовне…» — ці слова отця Романа Сикотинського на подвір’ї родини Тихоцьких закарбувалися в пам’яті кожного. 27 січня у селі Морозовичі небо плакало разом із людьми. Громада прощалася з Богданом — чоловіком, який мав безліч причин залишитися в безпеці за кордоном, але обрав єдину важливу — бути зі своєю родиною та своїм народом.
«Якби не було таких, як Богдан — ворог був би тут»
На подвір’ї родини Тихоцьких зібралися сотні людей: рідні, друзі, побратими та навіть ті, хто не знав Богдана особисто. Палке слово отця Романа Сикотинського пронизувало січневе повітря:
«Початок березня 2022 року. Богдан із дружиною прийняли рішення: він повернувся з Німеччини, аби бути зі своїм народом. Не важливо, скільки жила людина, важливо — як вона жила. Наш Богдан прожив надто коротке життя, але змістовне. Він загинув за наше село, за нашу громаду, за Україну. Якби не було таких, як він, ворог був би тут».
Священник згадував Богдана як людину «Богом дану» — чисту, справедливу і неймовірно відповідальну. Його любили за скромність, попри те, що він походив з інтелігентної вчительської родини. Його пам’ятали як здібного учня, що вчив історію, а згодом — сам став частиною великої історії України.
Зручне життя в Європі проти обов’язку перед домом
Історія Богдана — це історія свідомого вибору. Залізничник за фахом, він, як і багато хто, шукав кращої долі для своєї сім’ї. Працював у Польщі, потім у Німеччині. Працював важко, на будовах, аби збудувати власне «родинне гніздечко». Він встиг це зробити.
Коли 24 лютого 2022 року світ здригнувся від вибухів, Богдан був у безпечній Німеччині. Першим зателефонував дружині, цього страшного ранку і сповістив про війну. У нього був вибір: залишитися в добробуті або повернутися у невідомість війни. Він обрав Україну. Разом із дружиною Ольгою це був їхній спільний, усвідомлений вибір — захищати своє.
«Совість шкребтиме весь час»
Дружина Ольга — його опора і відображення. Поки Богдан пройшов шлях від солдата до майбутнього командира мінометної батареї, вона волонтерила, виховувала сина Владислава, здавала кров і чекала.
У своєму дописі Ольга поділилася думками Богдана, які він писав їй з фронту. Ці слова мають почути всі:
«В глибині душі кожної нормальної людини сидить така штука як совість. І вона так шкребти буде весь час — і зараз, і після війни. Що ти зробив для людей, для добра, для світла? І якщо відповідь буде — “все, що міг”, то я привітаю таку людину…»
Богдан зробив більше, ніж достатньо. Він загинув 17 січня під час виконання бойового завдання, залишивши після себе порожнечу, яку неможливо заповнити, але й світло, яке неможливо загасити.
«Ще п’ять хвилин тому ми курили і сміялись…»
«Багато смертей бачив… Але коли з людиною рік живеш, ще п’ять хвилин тому стояли, курили і сміялись а тут мить і ти витягуєш його тіло… Дуже боляче, я ще весь день чув запах його сигарети. Богдан був хорошою людиною. Я заступав з ним на вогневі позиції. Багато з того, що я вмію і знаю зараз мене навчив саме Богдан. Він жодного разу ні на кого навіть голосу не повищив. Він був найкращим із людей, який я зустрічав у своєму житті. Дуже неспокійно на душі, адже моя машина їхала за Богдановою… Обов’язково коли приїду у відпустку, піду до Тихого. А зараз, будучи на бойовій, мстимо за Богдана» – ділиться побратим Героя Олег Рущак.
«Йдуть найкращі»
Слова підтримки висловив і очільник Старосамбірської громади Ігор Трухим, зазначивши, що втрата такої Людини — це біль для кожного мешканця:
«Важко підібрати слова, коли йдуть найкращі. Ті, хто мав бути майбутнім нашої країни, її спокоєм і мудрістю. Ми втратили захисника, Людину великої душі. Богдан повернувся додому на щиті, і ми поділяємо цей невимовний біль із його родиною. Герої, на жаль, вмирають, але безсмертною повинна бути наша пам’ять».
Про скромність, щирість та непоказову, але сумлінну працю Богдана згадують усі, хто знав Героя.
«Я Богдана вчив у школі. Він дуже добре знав історію, добре вчився, був дружелюбним і щирим. З дідусів-бабусь походив з вчительської родини, вчителює і його мама. Але він завжди вирізнявся скромністю і простотою. Жаль, дуже жаль», – пригадує Ігор Макар, який сам є батьком полеглого на війні Героя.
Біль, що стає дією
Священник під час проповіді закликав: мало просто казати «вічна пам’ять», треба діяти і допомагати тим, хто продовжує справу Героя. Ольга, попри невимовне горе, знайшла в собі сили відкрити збір на авто для побратимів Богдана. Це її спосіб бути поруч із коханим навіть зараз. Це — її спосіб вистояти і допомогти тим, хто залишився в строю.
Богдан Тихоцький повернувся додому назавжди. З дружиною облаштували дім, ростили сина і віддав життя за те, щоб вони могли жити у вільній країні. Тепер наше завдання — бути гідними його подвигу.
Допомогти підрозділу Богдана можна за реквізитами:
- Банка Monobank: https://send.monobank.ua/jar/abRUEDQ5e
- Номер банки: 4874 1000 2460 3642
Низький уклін Тобі, Богдане! Щирі співчуття твоїй родині!
Ще у цій категорії
Працівники Старосамбірської міськради передали авто на фронт
«Похилилася калина…»: Старий Самбір провів у вічність Героя Андрія Сабрама
Коли серця б’ються в ритмі ЗСУ: Старосамбірська громада у 2025 році з бюджету скерувала понад три мільйони гривень на оборону