Ангел-охоронець нашого війська: історія невтомної волонтерки Зоряни Нискогуз

Марія КУЗЬМИН

У День захисників і захисниць ми вшановуємо тих, хто зі зброєю в руках відстоює нашу свободу. Але Перемога кується не лише на передовій. Вона – плід спільної праці, де кожен, на своєму місці, підставляє плече. Ця історія про тендітну, але надзвичайно сильну духом жінку – Зоряну Нискогуз (у дівоцтві – Гриб), яка з перших днів повномасштабного вторгнення гуртує українців, щоб забезпечити надійний тил нашим воїнам. Це волонтерка, яку знають і на Самбірщині, і у Львові.

Зоряна Нискогуз. Її робочий день починається задовго до офіційного старту. На перший погляд – успішний керівник відділу в логістичній компанії у Львові. Її професійне життя – це бездоганна організація перевезень, перемовини, документи, вантажі з точки А в точку Б, щоб усе було належно, вчасно і якісно для клієнта. Але її справжнє, життєво важливе покликання – волонтерство, яке не знає вихідних.

Пам’ятаю, як одного разу влітку, під час навчання від Інституту регіональної преси та інформації у Львові, мені випала нагода поспілкуватися з Зоряною більше, щоб виготовити відеоролик. Переглянути його можна тут.

Того дня її робочий графік був показовим: почався о 6-й ранку, задовго до 9-ї вона прийшла на зустріч із дроном, який в обід вже попрямував на Покровський напрямок.

Попри втому, яка читалася в очах, вона продовжувала працювати нон-стоп.

Від логістики вантажів до логістики Перемоги

Усе почалося з дзвінка мами 24 лютого 2022 року. Війна. Перші думки – про своїх людей у Києві. Вже за кілька днів, приїхавши додому в Тершів, Зоряна зрозуміла: «Просто так сидіти і чогось чекати – це не про мене».

Вона, як фахівець із логістики, взялася за те, що вміла найкраще – налагодила постачання. Перший запит надійшов від односельчанина – привезти гуманітарну допомогу з Португалії.

«Я працюю в логістиці у Львові. Тому Андрій Дякун звернувся до мене. Допомагала транспортом. Так і почалося. За час війни ми налагодили всі напрямки доставки», – пригадує Зоряна.

Спочатку це були три 20-тонні фури допомоги. Потім спектр допомоги розширився: форми, каски, броніки, тепловізори, взуття, турнікети, дрони…

Сьогодні жінка присвячує своє життя забезпеченню наших захисників. Жартуючи, зізнається, що її номер телефону має вже пів України, – саме так зросла географія її допомоги.

Надійна сполучна ланка: вишкіл і фронтові поїздки

Зоряна приймає запити в усіх месенджерах чи телефоном. Неважливо, удень чи вночі. Вона перевіряє кожного, хто звертається. І тоді починається пошук. Навіть найскладніші та нестандартні прохання не змушують її опускати руки. Вона знайшла форму 60 розміру, берці 48-го і 35-го розмірів, глушники, колеса й амуніцію.

«Я не можу сказати захисникам: ні, ми це не знайдемо», – це її непорушне правило.

Попри те, що військові переконали її, що її внесок у тилу важливіший, вирішила бути максимально корисною та підготовленою. Зоряна пройшла військовий вишкіл, щоб краще розуміти потреби армії та вміти діяти в екстремальних умовах.

Ба більше, вона не обмежується лише відправкою вантажів зі Львова. Зоряна особисто їздила із допомогою на фронт, щоб безпосередньо передати необхідні речі в гарячі точки, зустрітися з бійцями й на власні очі побачити, що їм потрібно. Це дозволяє їй бути не просто логістом, а надійним містком між тилом і передовою.

«Сильні, коли разом»: голос бійців і дружин

З часом її ініціатива набула масштабів, і з’явилася громадська організація «Сильні, коли разом», яка об’єднала небайдужих, котрі щодня наближають Перемогу.

Воїн Юрко Уханський: «Я воюю з початку війни. І весь час Зорянка нам помагає. Без волонтерів ніяк».

Ліля Дубницька, дружина військового, про те, як Зоряна допомогла закрити критичний збір:

«У лютому 2022 року мій чоловік, який був на війні і в 2016 році, зібрав наплічник, поцілував синочка, якому на той час не було ще повних три роки, і сказав: «Я йду. Все буде добре». У нього була потреба в РЕБі та автомобілі. Допомогла Зоряна, яка організувала і курувала збір коштів. Початковою сумою було 250 тисяч гривень, плюс ще 50 тисяч на планшети. Збори тепер усі йдуть важко. Але їй якось вдається. Знаєте, Зорянка, як ангел-охоронець над нашими хлопцями. Дуже їй вдячна. Пам’ятаю, скільки часу і зусиль вона доклала, аби придбати для підрозділу мого чоловіка автомобіль. Весь час була зі мною на зв’язку».

Також зворушливо про допомогу Зоряни розповідає Наталія Дзюба, хресна мама воїна Назара Ралька:

«Війна триває. На велике щастя є люди, які гуртують нас на допомогу військовим. Зокрема Зоряна. Вона відразу відгукнулася на допомогу, коли ми звернулися до неї. Мій племінник і похресник служить у загоні «Магура». Його закидують у найгарячіші точки. Часто повертаються зі завдань поранені. Понищені, обгорілі. І на жаль, не всі. Дрон для них був критично необхідним. Зоряна дуже щиро допомагає всім. Ми щиро вдячні за допомогу. Для воїнів дуже добре, коли є надійний тил».

Що тримає? Пам’ять і віра

Зоряна не веде статистики кому, коли і чим допомагала. На це немає часу. Вона не дозволяє собі відпочити, хоча втома, звісно, дається взнаки. «Хлопцям там значно важче», – каже вона.

Найбільше серце стискається, коли поспішає відправити необхідне, аби встигнути. Бо дуже болять випадки, коли допомогу відправили, а воїна вже немає серед живих.

«Тримає пам’ять про тих, кому вже нічим не можеш допомогти. Про них ми забути не можемо, і в пам’ять про них маємо не зупинятись і не здаватись. Дуже болить, коли з фронту дзвонять, аби переадресувати посилку, бо немає кому забрати. Ще болить, коли хлопці йдуть на позиції і вже не повертаються. Болючою раною є для мене подруга Ірина Чека. Напередодні її загибелі ми спілкувалися і домовилися про зустріч у Львові. І ця зустріч була її проводами… Болить загибель хлопців під час розпаковки  посилки, яку я їм відправляла до Різдвяних свят. Про це повідомив мені їх командир. Бувало, порозмовляли з хорошим другом, він сказав: “До зв’язку”, а за кілька днів його хоронили», – ділиться болючими спогадами волонтерка.

Мотивують її самі захисники. Вона дотепер пам’ятає, як на початку повномасштабної війни придбала перший шолом для військового. За тиждень часу отримала його назад – розбитого із запискою воїна: «Дякую. Цей шолом врятував мені життя. Потрібен ще один». Життя людей – це найважливіше для Зоряни.

«Всіх прошу одного. Якщо я їм допомагаю, то вони мають приїхати до Львова. Живі і неушкоджені. Ми живемо єдиною метою – тому Перемога за нами», – впевнено розмірковує Зоряна Нискогуз.

Зоряна – приклад тисяч українців, які своїм щоденним невтомним служінням у тилу та наближені до фронту доводять: слабкі вже б здались. Але це не про українців. Збройні Сили воюють. А волонтери працюють. І доки є такі люди, як Зоряна Нискогуз, наш тил буде міцним, а Перемога – неминучою.

І про приємне. З часу нашої зустрічі у її житті сталися приємні зміни: Зоряна поєднала свою долю з військовим, воїном 77 ОДШБ, Юрієм Нискогузом.

На таких родинах тримається наша Україна. Це накладає ще більшу відповідальність, але й дає нові сили. Тепер вона знає про потреби фронту не з чуток, а зсередини родини. Її тил – це вже не тільки робота в логістиці, а й особиста, щоденна турбота про свого захисника та його побратимів. Бо Зоряна вважає, що українці повинні бути не просто людьми з паспортом, а відповідальними громадянами своєї країни.