Марія КУЗЬМИН
За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку та вірність військовій присязі 14 серпня нагородили мужнього воїна 80 окремої десанатно штурмової бригади Тараса Зарицького з Нижанкович. На превеликий жаль, посмертно.
«Ольго Євгенівно, я дякую Вам за Сина. Ваш Тарас, цитуючи слова Державного гімну, положив душу й тіло за нашу свободу. За те, щоб ми з Вами могли жити. Прийміть цю нагороду», – вручаючи «Орден за мужність ІІ ст. сказав Роман Казан, начальник Старосамбірського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Мама тремтячим голосом у сльозах подякувала і додала, що важко їй, дуже важко самій. Тарас для неї небо готовий був прихилити. Коли треба було мамі пройти дороге лікування, давав кошти. Чоловік у пані Ольги помер 5 років тому, Тарас загинув, а ще один син Іван також на війні, на гарячому Мар’їнському напрямку.
Жінка виходить з кабінету військового. Двоє молодих людей чекають її в коридорі. 30-річний хлопець по-синівськи дає руку.
“Це найкращий друг мого сина – Олег. Разом росли, ходили до школи, разом вчилися на столярів, служили в Десні. Коли їм було по 21 разом пішли ще у 2014 році на війну“, – розповідає жінка.
Олег доповнює, що Тарас потрапив у 80 ОДШБ, Олег – у батальйон «Донбас».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, хлопці, не чекаючи повістки, пішли до військкомату. Тарас не дожив до свого 30-ліття. 15 грудня 2022 року загинув на Сватівщині Луганської області. Брав участь у деокупації української території від Ізюму до Кремінної. Користувався у побратимів великою повагою та авторитетом.
Мама, окрім нагороди в оксамитовій коробці, тримає папку з документами.
«Цьоця Оля зовсім одна. Треба зібрати документи, щоб Івана відпустили додому. А тих паперів треба цілий букет. Коли маю якісь вільні дні, допомагаю їй, бо хто, як не я», – продовжує Олег. У самого ж рука видає явні сліди від поранень. У мене немає медичних знань, щоб описати це. Два-три пальці треба ампутувати. А вся кисть руки – нерухома, вона просто фізично є…
Олег потрапив під обстріл 1 квітня у Бахмуті. Він сам не знає, як вижив…
«Ми з Іваном коли спілкуємося, завжди кажемо, що це Тарас з нами воює. Бо з безнадійних бойових ситуацій виходили живими», – розповідає холодноярівець Олег Паска.
…Тарас Зарицький мамі, рідному брату Івану, вірному другові Олегу помагає, вочевидь, з небес.
А вони будуть триматися купки. Будуть разом, бо, як ніхто, розуміють біль війни, яка поламала їх долі.
І нам би навчитись добре розуміти всіх, чиї долі змінила війна. Розуміти і підтримати. Усім. Бо часом люди ранять їх серця. Не могла Ольга Євгенівна без жалю і сліз розповідати про нахабність водія на Дрогобицькому напрямку, коли той без поваги ставився до неї.
«Не забуду той презирливий погляд, як питав, скільки я ще буду їздити. А я заплакала і відповіла: скільки треба»…
Публікацію виготовлено за підтримки
ГО «Інститут Масової Інформації» та
Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.
Ще у цій категорії
Воїнів Володимира Волошина, Ігоря Сабару та Євгена Рижія посмертно нагородили орденами
Богдан Тихоцький: «Найприємніші моменти на фронті – коли всі побратими повертаються із завдань живими»
Онук зв’язкової ОУН Лідії Тиховліз боронить Україну на Авдіївському напрямку