3 Грудня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Ольга Зарицька отримала орден за полеглого сина Тараса, а сина Івана чекає з війни

Поширити

Марія КУЗЬМИН

За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку та вірність військовій присязі 14 серпня нагородили мужнього воїна 80 окремої десанатно штурмової бригади Тараса Зарицького з Нижанкович. На превеликий жаль, посмертно.

«Ольго Євгенівно, я дякую Вам за Сина. Ваш Тарас, цитуючи слова Державного гімну, положив душу й тіло за нашу свободу. За те, щоб ми з Вами могли жити. Прийміть цю нагороду», – вручаючи «Орден за мужність ІІ ст. сказав Роман Казан, начальник Старосамбірського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Мама тремтячим голосом у сльозах подякувала і додала, що важко їй, дуже важко самій. Тарас для неї небо готовий був прихилити. Коли треба було мамі пройти дороге лікування, давав кошти. Чоловік у пані Ольги помер 5 років тому, Тарас загинув, а ще один син Іван також на війні, на гарячому Мар’їнському напрямку.

Жінка виходить з кабінету військового. Двоє молодих людей чекають її в коридорі. 30-річний хлопець по-синівськи дає руку.

Це найкращий друг мого сина – Олег. Разом росли, ходили до школи, разом вчилися на столярів, служили в Десні. Коли їм було по 21 разом пішли ще у 2014 році на війну“, – розповідає жінка.

Олег доповнює, що Тарас потрапив у 80 ОДШБ, Олег – у батальйон «Донбас».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, хлопці, не чекаючи повістки, пішли до військкомату. Тарас не дожив до свого 30-ліття. 15 грудня 2022 року загинув на Сватівщині Луганської області. Брав участь у деокупації української території від Ізюму до Кремінної. Користувався у побратимів великою повагою та авторитетом.

Мама, окрім нагороди в оксамитовій коробці, тримає папку з документами.

«Цьоця Оля зовсім одна. Треба зібрати документи, щоб Івана відпустили додому. А тих паперів треба цілий букет. Коли маю якісь вільні дні, допомагаю їй, бо хто, як не я», – продовжує Олег. У самого ж рука видає явні сліди від поранень. У мене немає медичних знань, щоб описати це. Два-три пальці треба ампутувати. А вся кисть руки – нерухома, вона просто фізично є…

Олег потрапив під обстріл 1 квітня у Бахмуті. Він сам не знає, як вижив…

«Ми з Іваном коли спілкуємося, завжди кажемо, що це Тарас з нами воює. Бо з безнадійних бойових ситуацій виходили живими», – розповідає холодноярівець Олег Паска.

…Тарас Зарицький мамі, рідному  брату Івану, вірному другові Олегу помагає, вочевидь, з небес.

А вони будуть триматися купки. Будуть разом, бо, як ніхто, розуміють біль війни, яка поламала їх долі.

І нам би навчитись добре розуміти всіх, чиї долі змінила війна. Розуміти і підтримати. Усім. Бо часом люди ранять їх серця. Не могла Ольга Євгенівна без жалю і сліз розповідати про нахабність водія на Дрогобицькому напрямку, коли той без поваги ставився до неї.

«Не забуду той презирливий погляд, як питав, скільки я ще буду їздити. А я заплакала і відповіла: скільки треба»…

Публікацію виготовлено за підтримки

ГО «Інститут Масової Інформації» та

Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.

Ваш Голос Прикарпаття