29 Вересня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Неідеальна ідеальна громада: три історії людей, які вирішили залишитись жити на Старосамбірщині

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Якось так складається, що молоді мешканці сіл та маленьких містечок вважають, що щасливо жити можна тільки у великому місті. Ну, бо там круто, там робота, тусівки тощо. Однак, є серед нас ті, які вважають, що найкраще жити саме на Старосамбірщині. Чому так? Це журналістка нашого сайту й розпитала у молодих жителів Старосамбірської громади.

Христина ОСИПОВА, заступниця директора з економічних питань

“Старосамбірського центру первинної медичної допомоги.  28 років

“Насправді, дуже люблю Старий Самбір. Іноді навіть здається, що не любити це місто просто неможливо. Деякий час жила в іншому місті, тому маю з чим порівняти. Зокрема, період мого студентського життя пройшов у місті Ірпінь, що на Київщині. Однак наш колорит, природа, навіть повітря – вони затягують. Побачивши і відчувши, хочеться повертатись сюди знову і знову.

І було повернення. Хоча і добре розуміла, що перспективи професійного розвитку у нас обмежені. Адже була й залишається надалі проблема працевлаштування. Тому сьогодні радію, що мені таки вдалось знайти добру роботу у чудовому колективі.  Зараз я працюю заступницею директора з економічних питань комунального некомерційного підприємства Старосамбірської міської ради “Старосамбірський центр первинної медичної допомоги”.

Живу у приватному будинку в Старому Самборі. Це, до речі, теж вважаю за великий плюс. Оскільки завжди є можливість вийти на подвір’я, подихати свіжим повітрям, почитати книгу десь у затінку.

Щодо майбутнього нашої громади, то безперечно бачу його успішним. Зі створеними комфортними умовами для проживання у нашому гірському регіоні: можливістю отримати робоче місце, змістовно відпочити після роботи, з облаштованими затишними парками і скверами, сучасними дитячими і спортивними майданчиками, з розвиненою інфраструктурою та європейськими дорогами.

Мрію, щоб наша громада була й надалі тим місцем, де хочеться залишитись, де живуть і працюють успішні та задоволені люди”.

Тарас ФЕМ’ЯК, тренер зі силових видів спорту. 30 років

“Я проживаю у селі Стрільбичі. І, чесно кажучи, зараз навіть складно уявити, що хотів би жити де-інде. Так, тут далеко не все ідеально. Так, знайти роботу – ще те випробування. Але, попри усі мінуси, у нас тут спокійно та затишно. Тут і природа чудова, і люди такі відкриті та щирі.

Серйозно займатись силовим спортом я почав у 17 років. Після школи вступив до Львівського університету фізичної культури на спеціальність вчитель фізкультури, тренер атлетичних видів спорту. У мене – чимало нагород із силових змагань різних рівнів. Я б міг переїхати у якесь велике місто та розвиватись у цій галузі, будувати спортивну кар’єру. Але обрав для себе дещо інший шлях. 

Працюю тренером у Старосамбірській дитячо-юнацькій спортивній школі. Присвячую себе підростаючому поколінню. Я хочу, щоб наші діти та молодь любили спорт. Хочу, щоб вони вели здоровий спосіб життя. Тішусь, коли бачу дітей на спортивних майданчиках. Та найбільшою радістю для мене, як тренера, звісно, є наші турніри. Адже, погодьтесь, коли на сільський стадіон з’їжджаються стронгмени області – це неабияка подія для населеного пункту. Окрім, власне, змагань – це ще й емоції, спілкування, обмін досвідом.

Направду, радію, що спорту у нашій громаді приділяють велику увагу. Сподіваюсь, що в майбутньому у нас з’явиться значно більше місць для тренувань, зокрема у силових видах. Будуть сучасні зали з тренажерами та відповідним інвентарем. Моєю мрією є провести на Старосамбірщині чемпіонат області, або й України з пауерліфтингу. А в перспективі, сподіваюсь, що Старосамбірська громада буде найсильнішою у всіх сенсах цього слова”.

Люба КІПОРЕНКО, ведуча на місцевому радіо “Голос Прикарпаття”. 30 років

“Впевнено можу сказати, що життя у великому місті – це не моє життя. Остаточно я це зрозуміла, коли була студенткою. П’ять років жила у Львові, оскільки там навчалась у Франковому університеті. Процес навчання, однозначно, мені був дуже цікавий та захоплюючий. Однак все решта – не моє. Я завжди на вихідні їхала додому у рідний Старий Самбір. І не для того, щоб взяти мамину сумку зі смаколиками, а щоб відпочити від тієї метушні. І коли ця сторінка була перегорнута, а на руках був диплом магістра культурології, попри перспективи залишитись жити та працювати у Львові, я щасливо збирала речі і втікала у свій Старий Самбір. Назавжди.

Сьогодні я працюю на місцевій радіостанції. Взагалі, працювати у місцевих ЗМІ – означає бути майже універсальним. Бо мало просто вміти написати статтю, потрібно вміти її самостійно заверстати на шпальту. Так само, як не достатньо просто говорити в мікрофон, потрібно ще й орієнтуватись у різних технічних нюансах. Щодо грошей, то розумію, що могла б заробляти значно більше десь, можливо, у великому місті. Але не маю на меті заробити усі гроші світу. Тому краще житиму у своєму неідеальному ідеальному містечку.

Щодо планів на майбутнє, то в них точно є подорожі, багато подорожей. В них, звісно, є розвиток нашої місцевої радіостанції. В них – багато різного як особистого, так і робочого. Але в цих планах точно нема переїзду.

Як я бачу майбутнє своєї громади? Хочу, щоб наша громада була такою своєрідною сім’єю. Де кожен за свого стане горою. Де кожен дбає про своє. Де в час снігопаду не «бубнять» на комунальні служби, а всі разом беруться за лопати. Я знаю, що у нас є чимало різних проблем, серед яких найболючішими є водопостачання та брак робочих місць. Однак, вірю, що у порядній сім’ї та з порядним господарем поступово усе вирішиться. Тільки не хочеться, щоб наш Старий Самбір – спокійний, гармонійний, затишний і такий рідний – перетворився у якийсь мегаполіс”.

Ваш Голос Прикарпаття