24 Травня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Як воно бути дружиною військовослужбовця: історія Ольги Тихоцької

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Десятирічного Владислава з Морозович мама часто тішить смачною випічкою – кексами, піцою, тістечками, панкейками. Так жінка намагається мінімізувати наслідки тривалої розлуки сина з татом, з яким Владик любив проводити час. Влітку 2022 року родина мріяла разом поїхати на море. Та з початком повномасштабного вторгнення тато пішов боронити Україну від московських зайд.

З Ольгою Тихоцькою, дружиною захисника, спілкуємося 22 серпня у їхній оселі про війну й про те, як вона намагається наповнити приємними подіями життя сина і впоратися зі своїми емоціями, сумуючи за чоловіком та ще при цьому усі побутові справи вирішувати.

«23 лютого минулого року  – був дуже хороший день. Я з Владиком та мамою повернулася зі Львова, ми були на виставі «Різдвяна ніч». Поділилися враженнями з чоловіком телефоном і щасливі лягли спати. Вдосвіта мене розбудив дзвінок від Богдана. Від нього і почула, що розпочалася повномасштабна війна. А потім вже до нашої оселі донеслися звуки від ракетного удару на Калинів», – пригадує жінка.

Богдан Тихоцький працював у Німеччині. Сім’я мала ціль –заробити на власне помешкання. За професією чоловік залізничник, дружина – фінансистка. Разом, як кажуть, складати копійчину до копійчини, придбали автомобіль. А щоб купити квартиру, як знаємо, без заробітків не обійтися. От і Богдан на певний час залишив роботу на Укрзалізниці і їздив за кордон – спершу до Польщі, відтак до Німеччини.

«У перші дні війни Богдан заявив, що не зможе там бути. Треба повертатися в Україну. Ми домовилися, що доробить певний обсяг робіт, отримає виплату і приїде. По суті, через тиждень, 1 березня, уже був вдома. Та ще й з допомогою – медикаментами, які передав наш земляк з Добромиля, що працює в Польщі. Ми передали на Київ», – розповідає Ольга. 

У родині Тихоцьких з першого дня великої війни була внутрішня установка – треба щось робити! Оля уже 24 лютого 2022 року стояла у черзі, щоб стати донором у пункті здачі крові в Старому Самборі. Її чоловік, по приїзді з-за кордону, на початку березня був на військкоматі.

12 квітня у складі 103 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ чоловіка відправили на схід. Зараз служить на Куп’янському напрямку. Він – мінометник.

«За характером Богдан завжди врівноважений, спокійний, виважений та стриманий. І хоч би як мені не розповідав, що все добре, я в його голосі чую, коли там особливо важкі дні. Відповідно і я собі місця не знаходжу. Але завжди, завжди вірю, що все буде добре», – говорить жінка.

Щовечора Ольга з синочком у спільних вечірніх молитвах просять у Всевишнього, щоби беріг їхнього чоловіка та татка, його побратимів та всіх захисників України й настав переможний мир.

«Я не знаю і чоловік не каже, скільки може ще тривати ця війна. Не треба себе тішити ілюзіями, що все нараз буде добре. Наша сім’я зробила свій вибір і ми відповідальні за нього. Перемога однозначно за нами. Та коли вона буде не зовсім від нас залежить», – говорить Ольга.

На думку дружини військового, на це впливає і те, чи достатньо буде зброї у наших оборонців, а також «мобілізованість» усіх людей.

«Ті, що в тилу, мають розуміти, що перемога залежить від нас усіх. Особливо чоловіки. Бо якщо не міняти тих, хто від початку на фронті, вони будуть дуже виснажені. Мій Богдан також не служив і не вмів воювати. Та й здоров’я було не дуже. Боліли ноги. Уже під час війни там мав операцію», – розповідає.

Від початку війни Богдан Тихоцький був двічі у відпустці та на лікарняному після операції.

Подружжя придбало квартиру в новобудові у Львові. Зараз Ольга живе в батьків чоловіка.

«Ми, звичайно, мріяли про двокімнатну квартиру, але війна не дозволила заробити чоловікові грошей на дві кімнати, обійдемося одною. Головне, щоб ця війна скінчилася», – мріє жінка.

За чаюванням показує каталог, який склав дизайнер. У їхній квартирі тривають ремонтні роботи. Оля каже, що не така то проста справа погоджувати всі справи з ремонтниками. Бо тут Богдан дозволив господині робити все на свій смак.

«Я заледве насмілилася за кермом їздити. Бо возити малого після школи на різні заняття громадським транспортом  не встигала, а тут ще ремонтами займатися. Але нічого, впораюся», – рішуче каже молода жінка.

Та не лише хатніми й господарськими справами займається Ольга. Вона – активна волонтерка. Передає на фронт солодощі не лише своєму чоловікові, а й до інших воїнів, куди відправляються волонтери, прямують смаколики від Ольги Тихоцької. І не лише на фронт. Її пряниками торгували у Німеччині. Там живе подружка дитинства, яка на підтримку ЗСУ влаштовує благодійні ярмарки.

До слова, приватна кав’ярня – це одна з мрій жінки. А випічка у неї просто неймовірна. Шоколадно-вишневим кексом поласувала і журналістка нашого сайту.

«Мама мені часто пече солодощі, піцу. Але повела мене й у піцерію. Бо не вірила, що я за тиждень прочитаю товсту книжку «Джеймс і гігантський персик». Я це зробив», – каже Владислав.

Так Ольга у формі гри хлопця мотивує до навчання. Та й сама дбає про свій розвиток. Наша розмова щойно закінчилася, а Ольга увімкнула онлайн курси з аналітики даних. Бо вона, як знавець цифр, знає, що майбутнє за такими спеціалістами.

Тихоцькі, як і багато українських родин, наближають великий для України день – Перемогу. Вони мають малі і великі мрії, які, віримо, здійсняться. Дякуємо за справжність і активну життєву державницьку позицію.

Публікацію виготовлено за підтримки

ГО «Інститут Масової Інформації» та

Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.

Ваш Голос Прикарпаття