28 Лютого, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

У День Незалежності у 2014 в Оксани Петрівської загинув Син, два інші пішли воювати у 2022

Поширити

Марія КУЗЬМИН

«Пробачте, що не зміг я з бою додому з піснею прийти, потрібно було просто йти і визволять Вкраїну мою… За свою віру і державу я йшов вперед , та не за славу. Пробачте, батьку й мамо, що не прийду уже до вас… Спостерігаю я за вами, з небес, з-за хмар…»

Ці слова викарбувані на гранітній плиті  Героя Степана Петрівського, що загинув за Україну і нас з вами, мама вчергове зросить слізьми сьогодні, у День незалежності.  

24 серпня 2023 року, виповнюється 9 літ, як росія вбила молодого хлопця з нашого краю. Степан добровольцем пішов на війну у 2014 році. Брав участь у боях за Сватове, Новий Айдар, Щастя. 23 серпня 2014-го прибув на передову під час чергової ротації. Уже наступного дня  при обстрілі терористами блокпосту українських сил –  поблизу смт Георгіївка, що під Луганськом, загинув.

У День Державного прапора під вечір приїжджаю у село Сушиця поговорити з мамою – мамою Героя. Мамою, яка втративши на війні сина, весь рік молилася за двох інших синів –Івана і Михайла. Коли почалося повномасштабне вторгнення вони також пішли боронти державу.

На білій хаті прапор – бойовий, батальйону «Шторм», в якому служив Степан. Під вечір пані Оксана втомлена і заплакана. Вона мила посуд, бо якраз відпровадила військових, які щороку приїжджають подякувати їй за сина. У храмі молились за світлу душу Степана, на могилі схилили голови.

«Я не хочу ніяких інтерв’ю. Не можу…», – виходить з хати і плаче.

Обіймаю жінку і дякую за її стійкість і за синів, яких виховала не лише для себе. Сідаємо в затінку, де від сонця нас ховає яблуня з майже поспілими червоними плодами, а з іншого боку дозріває кукурудза й квасоля, картопля й бурячки.

«Завжди 24 серпня було у нашій родині святом. Це був не лише День незалежності, а й день народження мого чоловіка. Та 9 років тому весь день я не знаходила собі місця. Я молилася, я не могла йти до Народного дому, я не розуміла, що зі мною робиться. Під вечір отримала звістку про смерть Степана», – все відтоді пішло шкереберть. Це розуміють лише люди, які мають таке ж горе», – говорить.

5 років тому Оксана похоронила і чоловіка. І хоч важко було на серці, та в жінки були ще два надійних крила – близнюк Степана Іван та молодший Михайло. Та знову ворог прийшов у нашу українську хату. Повномасштабне вторгнення стало великим випробовуванням для всіх українців, а для Оксани Петрівської величезною тривогою. Як у 2014 році Степан, не сказавши мамі, що їде на війну, добровольцем пішов воювати за свою країну, так і його брати у 2022 році стали на захист України.

«На початку березня у нас в селі збирали продукти на армію. Я повиносила з півниці, що могла, поскладала на кухні на стіл, щось говорю до хлопців, а вони наче мене не чують. Дивляться на мене якось винувато, та кажуть, що мусять їхати по справах. Вже потім дізналася, що то було їх остаточне рішення йти воювати», – розповідає.

Знову безсонні ночі, знову безперестанні молитви, знову страх і безнадія.

«Господь на небі є. Я дочекалася своїх синів. Зараз вони вдома. Мають відпустки. Іван, до жовтня. Прошу їх, щоб не лишали мене саму», – говорить жінка.

Питаю, хто допомагав по господарству, коли весь рік сини були на фронті. Жінка без слів відповідає, показуючи руки.

«Молитва, молитва і ще раз молитва мене рятує. Дуже допомагає й робота», – каже. А працює пані Оксана директоркою Народного дому села Сушиця.

Місцем розради є могили Степана і чоловіка. Йдемо з пані Оксаною на цвинтар, молимося. Вона розповідає історію троянди.

«Вона квітне двічі на рік. Якби ви були тут 20 червня, ви би бачили як рясно цвіте. До кінця червня квіти пропадають. І під День Незалежності знову тішить квітами. Цю квітку привіз на могилу Василь Дякув, декан геологічного факультету Львівського університету ім. Франка. Степан у 2014 році приїхав у відпустку, захистив бакалаврську роботу і склав вступні іспити на магістратуру. І знову поїхав на фронт» – проговорює історію сина Оксана Петрівська.

Й додає, що слова, викарбувані на могилі, з бойового блокнота Степана.

«Як?! Як він міг передчувати смерть? Цей вірш у його блокноті, який  по його смерті привезли побратими, датований за неповний місяць до смерті. Степан був золотою дитиною не лише для нас, для всіх, для України, для Бога», – питає себе вкотре.

Повертаємося з цвинтаря. Гортаю блокнот з нотатками. Мама читає вірші Сина. Не стримую сліз разом з нею…

…Ось вона ціна нашої Незалежності… Ми досі щодня і щохвилини виборюємо нашу незалежність. Її виборював і полеглий Герой Степан Петрівський, її продовжили виборювати його брати Іван та Михайло.

Публікацію виготовлено за підтримки

ГО «Інститут Масової Інформації» та

Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.

Ваш Голос Прикарпаття