7 Жовтня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

57-річного Валерія Ратича зі Стрілок не хотіли брати до армії. Але він воює… (Відео)

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Мужньо і відважно четвертий місяць наші воїни стримують навалу рашистів. Подекуди й відтісняють. Старосамбірщина на передових позиціях має багато захисників. Про когось уже розповідаємо. Про багатьох, мабуть, й самі не знаємо. Та пригадуємо емоції, коли по Громадському телебаченні побачили чоловіка Валерія. Ведучий захоплювався захисником, мовляв, якщо є такі, як пан Валерій, який «добре дає прикурити оркам», то перемога точно буде за нами. 

У сюжеті прозвучало, що чоловіка не хотіли брати до армії, та він дуже наполягав і має залізну мотивацію: щасливе майбутнє для своїх дітей та онуків.

Журналісти нашого сайту розшукали тих, за кого так відчуйдушно боронив ще з березня трасу Ізюм-Слов’янськ Валерій Ратич.

Його дружина Ярослава –  директорка Ясенице-Замківської школи. У подружжі прожили понад 37 років. Виховали двох чудових дітей: Руслана та Людмилу, не просто дали освіту, не просто давали знання, а дали найосновніше – бути добрими людьми.

«Для чоловіка найосновніше сімейні цінності. А найважливіша риса характеру – відповідальність. З того, що найбільше вирізняє – турбота про інших. Він, коли їхав на війну, всю господарку підтягнув, навіть наш холодильник відвіз і привіз з ремонту, старався за день-два встигнути переробити дуже багато домашніх справ. Надзвичайна дбайливість про все і про всіх – якщо коротко, то так я можу охарактеризувати свого чоловіка. На війну їхав – вишиванку взяв. Вдягав на Великдень», – розповідає Ярослава Іванівна.

Коли пан Валерій зібрався на війну, його ніхто не намагався переконати залишитися вдома. Бо в родині вважають, що патріотичність – це теж відповідальність. За матір-Україну. Валерій Ратич був активним учасником Революції гідності.  Для нього дуже важливо, аби його діти працювали в мирній Україні й приносили користь державі, а внуки зростали щасливими. Навіть 84-річна мама, Катерина Антонівна з села Розлуч, зрозуміла сина і благословила.

«У Валерія з мамою дуже теплі стосунки. Вона все життя пропрацювала фельдшером, знає і цінить кожну людину, кожну справу і пояснює, що в суспільстві всі мають мати свою роль, щоб максимально все належно функціонувало», – продовжує пані Ярослава.

Усі родинні свята дружні та життєрадісні Ратичі святкують в оселі мами, бабусі та прабабусі в Розлучі.

Захоплюються дідусем й онуки.

«Мій дідусь дуже хоробрий, захищає нас і нашу Україну, я пишаюся ним і чекаю повернення додому», – каже 11-річна Тетяна, а брат Юрій доповнює:

«З дідом можна поговорити про все. Він прекрасна людина, завжди вислухає і підтримає. Я горджуся його вчинком і дуже чекаю повернення додому. Щоб знову можна було чимось розважитись. Ми любимо грати в шахи, дід мене підтягує.  Граємо в карти, футбол і ще багато різного. Та зараз розумію, що в Україні війна – стільки жертв і поранених. Багато хто був змушений залишити свої домівки. Війну треба виграти. Мій дідусь – робить свою частинку великої справи».

Щиро захоплюються дідусем і внуки: Катерина, Микола, Злата.

Школярка Юля, якій минає тринадцятий, також з любов’ю відгукується про дідуся. Каже, що подорожує з ним.  Запам’ятала, як дідусь заявив якось, що внукам, треба побачити Майдан в Києві, де вершилася новітня історія, і повіз їх до столиці.

Юля – пластунка і теж вносить свою лепту до перемоги. Разом з друзями нещодавно організували ярмарок, продавали власну випічку. 6 тисяч віддали на потреби Самбірської військової частини.

Знаємо, що в сина Руслана, невістки Галини, дочки Людмили, зятя Михайла свої особливо щирі відгуки про батька. І розуміємо, що Україну бережуть, такі, як Валерій Ратич зі Стрілок. Він воює за наші одвічні українські цінності.

Ваш Голос Прикарпаття