8 Серпня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

“Вірити, працювати, допомагати фронту. І переможемо”, – Іван Остафійчук про війну

Поширити

«Війна – це особиста біда кожного українця. Так, як було до 24 лютого 2022 року, уже ніколи не буде. Війна змінила всіх. І кому би яких незручностей, біди, горя, випробувань, втрат не принесла –  її треба сприйняти як реальність.  Тут нічого нового нема, росія – те саме зло, що і сотні років тому. Зло, насамперед, для України, та й для усього світу. Як би це не звучало, але нам треба навчитися жити у війні, жити…», – розмірковує український художник, всесвітньовідомий графік, лауреат Шевченківської премії 2007 року. Наприкінці липня йому виповниться 82.

Журналісти нашого сайту мали коротеньку розмову з художником у його власному сільському затишному  будиночку в мальовничому селі Недільна Стрілківської громади. Це село, яке має славну і героїчну історію. В якому зароджувалась УПА і яке стало столицею УГВР, художник обрав за покликом серця.

«Ми з дружиною об’їздили багато місць, і не тільки Львівщиною. Навесні 1993 року завернули на цю гірську дорогу, тут було дуже гарно, спокійно, цвіли яблуні, я замилувався. Вирішили побудувати хатинку. Довго йшла наша будова. Але в останні два десятки років на літо зі Львова виїжджаємо сюди», – розповідає.

Іван Остафійчук сформував для наших читачів п’ятірку порад, як пережити війну:

  • Дослухатися порад уряду. Українці повинні слухати те, що нам говорять. Дотримуватися порядку, розпоряджень відповідних органів. У Англії у Другу світову війну британський уряд сказав своїм жителям з міст великих їздити на села. І цим вони зберегли багато населення. У нас, бачте, люди думають: у нас не попаде, пронесе. І гинуть невинні люди, діти.
  • Робити на кожному місці те, хто що вміє робити. Продовжувати працювати, та працювати ще сумлінніше, щоби підтримати податками економіку, армію. Це важливо.
  • Треба вірити. Мати міцну віру, ні крихти не сумніватися в тому, що ми переможемо.  
  • Допомагати грішми, роботою – усіма можливими засобами для моральної і матеріальної підтримки фронту.
  • Бути оптимістом. Хоч важко. Це не перша війна. Триста років було те саме. Весь час росія хоче нас знищити. Вистоїмо, переможемо!

Іван Остафійчук постійно працює. Тема війни присутня і у теперішніх роботах.

«Я працюю в абстрактній манері, можливо зараз не буде зрозуміло, але війна закінчиться і покажу роботи. Тут тихо, гарно, немає інтернету – і без нього добре», – каже.

Тепер художник планує зробити опалення, обігріти кімнатку, каже, що може доведеться і взимку сидіти, бо москаль передбачувано-непередбачуваний. А може не буде газу, світла – буде куди приїхати і жити.

Зазначимо, постать Івана Остафійчука – багатогранна. Серед багатьох напрямків працював і над виданнями –  новели Василя Стефаника,  «Сад нетанучих скульптур» Ліни Костенко, «Безкінечні казочки» М. Підгірянки, збірки творів Лесі Українки «Думи і мрії» 1983, Дмитра Павличка «Плесо», поезії Шевченка «В казематі», збірка Івана Драча та багато інших.

\

Його національна стійкість формувалася, як кажуть, у буремні роки. Вимушено емігрував до Канади, бо його переслідуванням не було кінця. Він прагнув творити й вільно дивитися твори світового рівня, подорожував з дружиною європейськими музеями. А товаришував він з В’ячеславом Чорноволом, Георгієм Якутовичем, Сергієм Параджановим.

Додамо, Недільна – село бойової звитяги. На горі Діл загинуло 43 українських повстанці та 256 гітлерівців. Воїнам УПА на місці битви насипали братську могилу, тепер там височіє найвища дерев’яна споруда в Європі – Вежа пам’яті. Окрім Івана Остафійчука у Недільній звели будинки художник Михайло Безпальків. Потім побудувався Микола Горинь, також придбав помешкання Михайло Косів.

Світлини робіт художника з доступних інтернет джерел.

Ваш Голос Прикарпаття