18 Липня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

«Всі справи відкласти й віддати шану Полеглому»: 72-річний Богдан Нискогуз організовує зустрічі загиблих воїнів у Старому Самборі

Поширити

Люба КІПОРЕНКО

Богдану Нискогузу зі Старого Самбора – 72 роки. Від початку 2023 він взяв собі за місію організовувати зустрічі Полеглих Героїв на в’їзді в місто. І, направду, організаторським здібностям у цього чоловіка варто повчитися.

«Нам тут добре, а діти там під обстрілами, у складних умовах, під снігами, дощами та ворожими наступами. Я не можу дивитися, як вмирає молодь наша. Тому й постановив собі, що буду робити все, що в моїх силах, аби ми віддали належну шану кожному загиблому. Тому щоразу, коли траурний кортеж їде через Старий Самбір, я збираю людей» – розповідає пан Богдан.

Починалося з того, що пан Нискогуз обдзвонював знайомих та сусідів, кликав їх прийти у так званий район “капе”, бо будуть везти Загиблого. В момент однієї з таких зустрічей проїжджав настоятель святомиколаївського храму, отець-декан УГКЦ Михайло Николин. Тоді він зголосився доєднуватись до зустрічей. Відтак, почався молитовний супровід. Також до цієї ініціативи долучаються отець Юрій Бойчук (УГКЦ) та настоятель храму с. Стрільбичі отець Василь Ігнатищ (ПЦУ).

«Щоб усе було на найвищому рівні, я зібрав хор. А ще добрі люди пожертвували кошти і ми закупили прапори: синьо-жовті та червоно-чорний. На них є чорні стрічки. Купили лампадки: маємо звичайні та електричні на батарейки. Всього їх є 115. Усі гарно розкладаємо при дорозі. Дай Бог, закінчиться війна – прапори та лампадки віддам у церкву, аби їх засвічували на могилі наших Загиблих старосамбірян», – каже герой цієї публікації.

Щоб ви розуміли усю душу й сумлінність пана Богдана у цій святій справі, розповім історію про електричні свічечки. Під час однієї із зустрічей була погана погода: дощ та сильний вітер, який постійно задував вогники свічок. Темніло уже. Й тут пан Богдан сказав, що то не є робота, бо мусить бути світло й вогники, коли Герой проїжджатиме. Тоді й вирішили, що треба купити свічки на батарейки. Подбали й про комфорт людей, які прийшли віддати шану. Завжди роздають присутнім картонки, аби люди не клякали на асфальт.

«Знаєте, я ж зовсім не маю тих інтернетів, фейсбуків. Але тішить, що мене підтримують небайдужі люди. Хтось інформує, хтось допомагає розставляти лампадки. Є люди, які тримають прапори та й загалом стежать за порядком, бо це ж ми попри дорогу стоїмо, іноді й годину чи більше, якщо кортеж затримується. Має бути порядок. Ми за цим пильнуємо» – каже чоловік.

Ми й самі не один раз повідомляли пану Богдану про те, що везтимуть Загиблого. І дуже зворушує те, що йому цікава й кожна історія. Звідки Воїн, якого віку, де служив, як загинув…

Єдине чого не може зрозуміти пан Богдан – це фрази типу «ой, та я не маю часу стільки ходити».

«У мене в телефонній книзі 153 номери. Я не кажу, що завжди вдається обдзвонити всіх, але телефоную до більшості. Звичайно, приходять далеко не всі. Але вдячний людям, які завжди відгукуються й стоять разом з нами. Мені дуже боляче і прикро чути, як хтось “не має часу стільки ходити”, як “не має можливості довго чекати”, якщо все піде не за планом. А буває різне, іноді машини ламаються в дорозі…

Ми якось понад дві години чекали. Але, вважаю, що Людина, яка віддала за нас своє життя, вартує того, щоб її чекати. Годину, дві чи три. Не важливо. Всі справи відкласти і віддати шану Полеглому – це наш обов’язок», – ділиться пан Нискогуз.

Формування гідного шанування Небесних Героїв та виховання суспільної пам’яті про Полеглих – тема, яка сьогодні має лунати з усіх-усюд. Ми не можемо відкладати її на «після війни». Ми формуємо культуру шанування Загиблих сьогодні. Різними способами, у різних формах, але сьогодні. Бо сьогодні – особливий біль, переживши який, ми не дозволимо собі забути ту безмежну ціну нашого життя. Вдячні таким, людям як Богдан Нискогуз, які взяли собі за місію – пильнувати, аби була гідна шана Полеглих Воїнів.

Ваш Голос Прикарпаття