7 Жовтня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

«Війна з москалями триває століттями і нам випала місія поставити у цих «стосунках» крапку» – Ігор Піхоцький

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Минуло двісті днів з часу повномасштабного вторгнення. Останні новини з фронту потішили нас. Наші Збройні Сили пішли на півдні й сході у контрнаступ. В усіх українців найбільше прагнення перемоги. Кожен хоче відчувати себе частинкою гордої непереможної нації і бути дотичним до наближення миру. Сьогодні героєм публікації є Ігор Піхоцький, керівник міграційної служби у Старому Самборі, депутат Старосамбірської міської ради, волонтер, громадський діяч, який знає, що у цей важкий час корисним для України може і має бути кожен.

«Взяв берці й пішов на військкомат»

«Відчуття війни витало у повітрі. Про стягнену до кордону військову техніку говорили і писали скрізь. Нам дуже не хотілося вірити, що почнеться повномасштабна війна, разом з тим розуміли, що москаль спить і бачить, як переміг Україну. Увечері 23 лютого я написав у Фейсбуці  пост і кликав колег-депутатів, активістів і всіх небайдужих на зустріч до міської сесійної зали – відчував, що щось треба робити, бо біда на носі.  Як робити, що робити – ніхто не знав, але вже стовідсотково розумів, що треба триматися разом. За шість годин почалася війна…», – пригадує Ігор Михайлович.

У Старому Самборі добре було чути вибухи з Нового Калинова, куди путін скерував зранку 24 лютого ракети. Новини звідусіль сповіщали про війну. Ігор Піхоцький не знав, як діяти, свідомо-підсвідомо пішов у свій гараж, взяв берці, знайшов якусь форму і промайнула думка, що ще дадуть зброю і мусить йти захищати Державу. Пішов на військкомат. Не взяли.

З початком повномасштабного вторгнення Державна міграційна служба мала багато завдань – люди почали масово їхати до безпечніших регіонів. Для багатьох постало і гостре питання оформлення документів. Разом з тим була у перші дні й вказівка, всі паспорти, які вже виготовлені, негайно віддати людям. Ніхто не знав, що буде далі. Ігорю Піхоцькому  треба було відповідати за свій професійний фронт – і це була одна з причин, чому його не взяли до війська.

«Кожного дня щось робити для перемоги»

«Війна з цією москальською ордою триває століттями – на історичному фронті, мовному, культурному. Ті варвари не дадуть нам можливості жити вільно. І навіть якщо не буде пуйла, буде інший. У нас вихід один – витовкти їх на своїй землі. І зараз ми дуже близько до тої святої справи. Слава нашим хлопцям, які у важких боях здобувають перемогу. Але і нам не можна бути байдужими. Кожного дня питаю в себе, а що я можу зробити для перемоги. Бо живемо у дуже відповідальний час і нам випала місія поставити у цих «стосунках» з дикуном-сусідом жирну крапку», – розповідає мій співрозмовник.

Ігор Піхоцький і до повномасштабного вторгнення заохочував краян пам’ятати, що на сході триває війна. Ще у грудні, у передноворіччя, він з волонтерською місією їздив на Луганщину. Від початку повномасштабного вторгнення він з однодумцями чотири рази побував на лінії вогню.

«Знаєте, соцмережа вибиває спогади. Ми й у вересні минулого року з однодумцями були на фронті. Як багато цей рік змінив – кожного з нас, та й увесь світ. Нещодавно повернулися з чергової поїздки. Як і минулого року разом з військовими співали патріотичних пісень, так і цього року. Лише тепер вони ще більше потребують нашої підтримки. І якщо у них за плечима справжня зброя, то у нас має бути символічна. Кожен може долучитися до перемоги: чи то фінансово, чи молитовно, чи працею. Головне хотіти і розуміти, що Україні потрібні усі наші таланти і вміння. Та не «диваноекспертизм»! Бо, буває, на жаль й таке», – розповідає.

«Маю мрію, щоб згоріла москва»

7 вересня Ігор Піхоцький повернувся з чергової поїздки, доставили захисникам та місцевому населенню на Донеччині понад 3 тонни вантажу.

«Доставили берци, дощовики, лопати, саморобні клямбри, одяг, спальні мішки, продукти харчування, медикаменти – це важливо. І не менш важливо, що хлопці, розуміють, що ми надійно підставляємо їм плече», – розповідає.

У кабінеті в Ігоря Піхоцького дуже багато історичної та краєзнавчої літератури. На полицях шафи кубки, грамоти, медалі. Він дуже палкий прихильник спорту – заохочує, підтримує, мотивує і молодь, і зрілих людей. Також до пріоритетних ставить завдання патріотичного виховання.

«Я родом з Недільної – села бойової звитяги. Знаєте, маю мрію, щоб згоріла москва (сміється). Дід мріяв, щоб розпався совєтский союз, тато – щоб не було комуністичної партії. Дочекаюся і я,  піде за курсом корабля...».

Активність, ініціативність, відповідальність, відстоювання інтересів громади – такі риси притаманні Ігорю Піхоцькому. На останньому пленарному засіданні сесії міської ради Ігор Трухим, міський голова Старого Самбора, вручив йому Подяку з нагоди Дня незалежності.

До слова, 6 вересня на сесійному засіданні депутати Старосамбірської міської ради підтримали пропозицію Ігоря Піхоцького звернутися до органів влади різних рівнів щодо винесення питання заборони московського патріархату на розгляд Верховної Ради.

Наша нація, як пір’я, легко займається. А нам треба не спалахувати, а горіти постійно. Нічому російському не місце в Україні! Теоретично по місцевих радах приймають рішення про заборону діяльності російської церкви в Україні, а практично вони діють. Треба щоб державна влада виробила механізм заборони московського патріархату. Бо ця війна за мову, за віру, за націю” – каже Ігор Піхоцький.

Ваш Голос Прикарпаття