8 Серпня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Молоде подружжя з Дніпра працює лікарями у Старому Самборі

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Він – акушер-гінеколог, вона – невролог приймального відділення. 24 лютого 2022 року для Володимира Герича та Ольги Булі стало, як і для всіх українців, днем, який приніс зміни в їхнє життя. Вони покинули своє помешкання в Дніпрі і переїхали на Самбріщину. З 18 квітня працюють у Старосамбірській лікарні.

Володимир Олегович – уродженець міста Самбір, Ольга Ігорівна – з Донеччини. Обоє вчилися у медичній академії в Дніпрі. Зустрічалися 8 років, пів року тому одружилися. До війни працювали лікарями у приватній клініці Дніпра.

На ранок 24 лютого повномасштабна війна у Дніпрі позначилася тим, що росіяни розбомбили аеропорт. Від постійних повітряних тривог і перебування в укриттях стало зрозуміло, що безпечніше буде у маленькому містечку, тому й зважилися на переїзд.

Володимир і Ольга – дві долі, які поєдналися в одну сім’ю. Народилися й зростали у різних частинах України – крайному сході та заході України. Місцем праці та  проживання стало місто в центрально-східній частині країни.

«Зазвичай, прийнято вважати, що на Донеччині бандерівський край сприймають з острахом. Мушу розвінчати цей міф. У середовищі, в якому я зростала, не чула ніколи, що треба боятися бандерівців. Навпаки, я знала, що Львів – дуже красиве місто, а коли була школяркою, приїжджала з мамою відпочивати до Трускавця. Так само можу спростувати міф, що не всі на Донеччині є проросійськими. У нас війна з 2014 року. Ті, хто прагнули росії, вже туди ж і виїхали. Знову ж таке середовище, в якому зростала і проживала я – це українці», – розповідає Ольга.

Коли Ольга прийшла на роботу у Старий Самбір, два тижні розмовляла російською.

«Мені ніхто не робив зауваження. Принаймні, в очі. Та я сама розуміла, що треба спілкуватися українською. Два місяці минуло, тепер вже не те, що з колегами чи пацієнтами говорю українською, а навіть з колегами з Дніпра телефоном», – каже Ольга.

Володимир додає, що у Дніпрі мовного бар’єру не було, коли він українською говорив з одногрупниками, викладачами чи колегами, їм було навіть приємно чути українське слово.

Та все ж подружжя вважає, що навряд чи російськомовні люди старшого віку перейдуть на українську.

«До війни скрізь сайти, телебачення відсотків на 70 були російською. У нас війна. І маємо остаточно зрозуміти, що українська має бути єдиною. Проте хочеться, щоб людей, які зовсім не можуть говорити українською, не принижували. Мені особисто приємно спілкуватися українською і для мене це не надто було складно. Проте знаю, що комусь і важко», – вважає Ольга.

Володимир і Ольга вдячні керівництву Старосамбірської лікарні, колегам за теплий прийом. Також Володимир відзначив добрий рівень діагностичного обладнання. Каже, що майбутні матусі Старосамбірщини можуть бути спокійні за своє здоров’я. Працюючи в приватній клініці великого міста, може робити такі висновки.

І попри те, що молода сім’я влаштувала життя тут, найбільше, як і всі українці, мріють про переможний мир і прагнуть повернутися до Дніпра, де мають власне сімейне гніздечко.

Ваш Голос Прикарпаття