27 Листопада, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

«В Україні воює і армія, і народ. Тому ми переможемо!»: історія захисника Володимира Івасіва з Добромиля

Поширити

Марія КУЗЬМИН

«Рано чи пізно усі диктатори програють. Вистоїмо! Розхвалена армія хотіла Україну взяти за три дні. Світ взяв п’ятиденну паузу. А Україна показала, що не окраїна, а найволелюбніша нація. У ворога просто не буде шансів. Бо якщо ми зі старою зброєю не лише змогли їх втримати, а й просуватись, то тепер справа часу. І найцінніше, що у цій війні, в котрій ми нарешті поставимо хрест на росії, воює народ і армія», – каже по відеозв’язку  захисник з міста Добромиля Володимир Івасів.

Йому 27 років. Уже 5 років на передовій. Він – професійний військовий, який захист України вибрав усвідомлено і за бажанням.

Після 9 класу юнак вступив у Львівський військовий ліцей ім. Героїв Крут, де освоїв первинні навички військової служби. Далі була Національна академія сухопутних військ. Спеціальність, яку обрав, – управління артилерійських підрозділів.

У цей час ще не було війни. Служба в армії була непрестижною. Але про це мало хто думає у 16 років. Була лише мрія і все, – каже Володимир. – У військовому виші ми завжди вивчали противника теоретично, але й ніхто не міг подумати, що може розпочатися війна.

…А вона розпочалася. У лютому 2016 року Володимира та його одногрупників випустили по прискореному курсу. І відразу скерували у так звану точку М (Маріуполь). За браком кадрів за 2 тижні він став командиром артилерійської батареї і з новим складом почав виконувати завдання першої ротації, а саме до 2018 року. Тоді за два роки він мав лише місяць відпустки.

Володимир Івасів – один з багатьох наших краян, хто відчайдушно та усвідомлено боронить Україну. І коли московія здійснила повномасштабне вторгнення – Володимир для редакції став персональним Героєм війни, став образом непереможного воїна. Уже з перших днів цієї страшної війни заспокоював нас у тилу, а ми своїх читачів:

У нас все під контролем. Вони думали, що зайдуть, як у 2014 році  в Крим. А ми зустріли їх  байрактарами, джавелінами, всім, чим можна, – писав у перші дні, коли про таку зброю ми ще й не чули.

Зазвичай, на п’ятому місяці війни ми не чули з вуст Володимира іншого налаштування, як перемога. Та коли москалі чинили звірства у Маріуполі, який Володимир боронив у 2016 – 2018 роках, його постійний оптимізм став нульовим.

«москальня лише те і може, що вбивати і мародерити. Хочуть стерти нас з лиця землі, знищити націю. Наземну операцію провалили, а луплять ракетами і літаками. 21 століття надворі. Маріуполь благає по допомогу, його розпинають…», – писав з сумом.

Та як і все непереможне українське військо, попри біль Бучі й Ірпеня, Херсона й Маріуполя, Володимир Івасів розуміє, що «плач не дав свободи ще нікому…». Він героїчно продовжує боронити українську державу та переконаний, що ми повернемо українські землі на Сході, Півдні та Крим.

Про свої військові справи воліє мовчати. Та нам відомо, що захищає одне з великих і стратегічно важливих міст України, яке ворог лупить ракетами. Знаємо, що військові звання не просто так дають. У свої 25 в березні минулого року отримав звання – капітан Збройних Сил України.  З часу повномасштабного вторгнення Володимир уже майор. А нещодавно Президент своїм Указом нагородив медаллю «За військову службу».

Щоб більше розкрити настрої цього захисника наводимо цитати з власної переписки:

«Мало хто знав, що відбувалось на війні останніх 8 років, але тепер ми прийняли основний удар, на думку світу – топ 2 армії, яка зазіхнула на нашу свободу і територію. Але знаю точно, що ті, хто оцінював могутність окупанта, значно помилився і переоцінив її потенціал. Зуби об нашу армію вона обламала, тому що воюємо не лише ми, армія, а й весь Український народ. Ми звикли до свободи і демократії. Кожен готовий захищати, кожен вносить свою лепту у цю боротьбу, яка на жаль, ведеться не одне століття.

Знаю точно, що перемога буде за нами. Противник за 48 годин не те що не зміг захопити столицю, але й підійти до неї не зміг. Як і до інших великих міст.

Світ запам’ятає Росію лише, як пухлину 21 століття. Виріжемо разом. Певно, інші країни, землі на яких окуповані уже не один десяток років, зробили висновки про реальний стан справ. Не такий страшний той ведмідь. Слава Україні!»

Практично у кожній переписці Володимир запевняє, що захисники впевнено рухаються до перемоги. Його, як і нас усіх, болять втрати. Бо перемога дається надто великою ціною.

До слова, коли Володя був підлітком, померла його мама. Усю любов і тепло серця віддавала йому тітка Людмила Дохняк.

Ми часто спілкуємося з Володимиром. Інколи, коли кілька днів не читає повідомлення, переживаємо і молимось, бо для нас він став, як ми вже відзначали, персональним героєм війни. Він – кваліфікований, розумний, патріотичний, шанує сімейні, родинні й християнські цінності. Він вірить у нашу перемогу, робить свою справу дуже віддано і цінить усіх українців, які є сумлінними.

Дякуємо, Володимире, що ти є носієм миру і щасливого завтра для матері-України та українців, зокрема наших земляків.

Ваш Голос Прикарпаття