Стильна і сильна: Марія Петріца боронить Україну

Марія КУЗЬМИН

У Збройних Силах України служить понад 32 тисячі жінок, а це майже 16 відсотків особового складу. Поклик боронити Україну відчула і наша краянка Марія Петріца зі Спаса.

Було літо 2017 року. В Україні 3 роки тривала війна. Марія працювала вчителькою у Спаській школі. Закінчила навчальний рік і зрозуміла: щось треба міняти…У липні цього ж року вона підписала контракт з 24 окремою механізованою бригадою ім. короля Данила.

«Не скажу, що в дитинстві чи юності я мріяла про військову справу. Разом з тим мені дуже подобалася армія і все, що з нею пов’язане: форма армійська, дисципліна, порядок. Ну, і щось глобальне – те, що вони на захисті, обороняють державу», – каже жінка.

Марія закінчила Самбірський педагогічний коледж. У рідному селі працювала за фахом 5 років. Була вчителем початкових класів, вела дошкільну групу. Пішла у відпустку і відчула потребу йти до війська.

«В Україні тривала вже 3 роки війна. Це, мабуть, не давало спокою. Хотіла бути корисною і бути ближче до військової справи. Разом з тим, розуміла, що в мене маленька дитина. Їй в червні виповнилося 2 рочки. Я підписала контракт, хоча на схід не готувалася їхати. Разом з тим, коли командування військової частини запитувало, які є вагомі причини, щоб не їхати тоді ще у зону АТО, я не озвучила, що в мене старші батьки, мала дитина. В той момент так сталося», – пригадує.

У грудні 2017 була на сході. Щороку по 6-7 місяців тривали ротації. Під час першої боялася телефоном засмутити маму, не зізнавалася, що вона на війні.

Донеччина, Луганщина… Марія понад 5 років знає, чим «пахне війна». При штабі займалася діловодством. Про конкретні завдання на фронті не розповідає.

Перед різдвяними цьогорічними святами знову вирушала на схід. Тоді ми з нею і спілкувалися.

-Страшно? – запитувала я.

“Був випадок, коли мені було дуже страшно. Це був перший раз, коли була дуже близько до противника, були обстріли. Хоча теоретично все обговорювалося на навчаннях. А практично, виявилося, що я не була готова, розгубилася, не впоралася з емоціями, не могла адекватно реагувати. Але товариші по службі мене прикрили“, – відповіла.

Каже, що цей випадок аналізувала не раз. Це було небезпечно. Могла і себе підставити, і товаришів. І це її опісля ще більше лякало. Відтак мучило почуття провини. Бо до війська ішла свідомо. Надалі уже вміла керувати емоціями.

З 24 лютого 2022 року, відколи триває повномасштабне вторгнення Марія там, де вороги близько. Інколи довго не читає повідомлення.

Інколи лаконічно відписує: «Тримаємось!», «Повернемось, але, на жаль, не всі».  «Як зможу – надішлю голосове».

Марія дякує  всім українцям, які молитовно, матеріально, морально  долучаються і підтримують Збройні сили.

«Знаєте, для нас це дуже важливо, на душі стає тепло, більше мотивації. Не таємниця, але до 24 лютого багато хто не розумів, що ми робимо на сході 8 років. Україна переможе, бо єдина у своєму прагненні. І наша віра сильніша за страх», – каже захисниця.

За свою мрію і за наш спокій Марія Петріца на війні…

«Для мене сімейне затишне вогнище – коли буде мир у цілій нашій Україні. І я хочу внести у цю глобальну мрію свою краплиночку. Щоб мої батьки спали спокійно, щоб моя дитина навчалася спокійно.  Щоб моя Тетянка і всі діти були задоволені тим життям, яке є у європейській Україні».

Марія на передовій. Вона не сумнівається у перемозі. Її, як і всіх українців засмучує, що перемога дається дорогою ціною. Одначе Марія захоплена мотивацією захисників, є й те, що її засмучує.

“Половина побратимів тут з 2014 року, інші – пішли добровольцями з перших днів війни. Але є й не дуже приємне. Тут контактуємо і з бійцями територіальної оборони. На жаль, не всі вони мотивовані. І це сумно. Чоловіче, ти маєш руки, ноги і голову на плечах. Ти мав розуміти, що територіальна оборона – це не лише оборона твого міста чи села, тим паче, якщо там немає війни. Це оборона території твоєї Держави!”, – наголошує у голосовому повідомленні наша Героїня.