7 Грудня, 2023

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

«Штурмували село за селом, звільняли українські землі»: десантник Андрій Хомик про війну та перемогу

Поширити

Люба КІПОРЕНКО

Незадовго до повномасштабної війни чоловік був упевнений, якщо велика війна – він буде у строю. До цього готував і свою дружину. Вранці 24 лютого минулого року їхав на роботу у Львів. Проїжджав повз Калинів якраз у момент вибуху. Розвернув машину й повернувся. 26 лютого з’явився у військкомат. 27 лютого уже був у Львівській 80 ОДШБ. Це про Андрія Хомика з Тершова, який і в ці дні боронить Україну на Бахмутському напрямку.

Андрію Хомику 32 рік. Позивний Янкі. В армії не служив, військової кафедри не має. Стати на захист України мав намір ще у 2014 році. Однак доля розпоряджалась по-іншому.

«Ще до 24 лютого я розумів, що щось буде. Розглядав два варіанти: або значне загострення на сході, або повномасштабна війна. Дружині сказав одразу, якщо повномасштабна – то я піду. У військкоматі мене направили у Львівську 80-ку. Дуже вразила кількість людей, які йшли боронити країну. Я весь день стояв у черзі на реєстрацію», – розповідає Андрій.

За плечима Героя – Баштанський район Миколаївщини, зокрема Снігурівка, де безчинствували росіяни. Потім – Херсонщина, а далі траса Бахмут-Лисичанськ, там Андрій отримав поранення. Через кілька тижнів лікування повернувся у стрій. Брав участь у Харківська операції, а потім Кремінна й Бахмут. Зараз із побратимами стоять на Бахмутському напрямку.  

«Як сьогодні пам’ятаю, нам сказали, що буде наступ на Балаклію. Нас привезли на Харківщину. Десь 2 тижні ми жили просто в лісі. Потім почався наступ. 6 днів не спали. Штурмували село за селом, звільняли наші землі. На Кремінському напрямку було таке, що по 12 годин навіть голову з окопу не висували через постійні обстріли. Далі Бахмут… русні дуже багато. Але наше військо вправно перетворює її на «добриво». На жаль, маємо втрати. Втрати – це завжди боляче. Особливо, якщо це твої знайомі побратими», – говорить Андрій.

Янкі зізнається, що йому довелося бачити жахливі речі. Перші враження від діяльності російських військ – жах. Військовий наголошує, що ми мусимо це припинити раз і назавжди. Ворог не змінився, жорстокість та дикість російської армії не змінились.

«Як би важко не було – настрій у нас тут бойовий. Ми знаємо для чого тут є, тому кожен виконує свої функції та працює, аби якнайшвидше вигнати ворога з нашої країни.

Ми постійно молимось.  Я ще так багато ніде й ніколи не молився, як на війні. І точно знаю, що молитви рятують. Як наші, так і людей в тилу. У безнадійних ситуаціях ти це все розумієш, повірте», – каже воїн.

Сьогодні Янкі вдячний усім, хто допомагає й підтримує. Він переконує, що підтримка тилу дуже мотивує. Адже це щось значно більше, ніж просто необхідні речі. Це тепло, любов і ознака небайдужості. Особливо приємно, за словами Андрія, коли люди самі цікавляться, що потрібно.

«Це дуже особливі відчуття – отримувати від земляків, друзів часточку тепла. Ми розуміємо, що тил цінує нас і таким чином підтримує й дякує. Саме така єдність тилу та фронту і є запорукою нашої перемоги.

Розуміймо, що фактично перемогою можна буде вважати повернення територій станом на 1991 рік. Але абсолютно спокійними будемо тоді, коли росія така, як зараз, перестане існувати», – говорить десантник.

Тим часом для виконання бойових завдань Андрій з побратимами потребують дрон. Відтак, друг Андрія Юрій Іваницький уже запустив збір коштів. Необхідна сума – 90 тисяч гривень.

Банка тут

Номер картки банки 5375 4112 1010 8382

Ваш Голос Прикарпаття