29 Вересня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Історію міста творять його жителі: Павло Лех був серед тих, хто не боявся «сибірів», а відстоював українське

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Публікуючи розповіді у серії матеріалів «Старому Самбору 950 років», ми розповідаємо про людей, які живуть у місті, бо вважаємо, що історія населеного пункту – це історії людей. Вони ревно оберігають і несуть через століття звичаї, обряди і традиції своїх предків, невтомною працею і талантом примножують їх досягнення та прославляють наше славне місто на увесь світ. Кожному місту потрібні люди різних професій. А в рейтингу важливості медики, без сумніву, на першій позиції. Бо ж професія лікаря була й нині залишається однією з найблагородніших. Хороший лікар – це той, хто не лише пізнав таємниці медицини, а той, хто чітко усвідомлює свій обов’язок перед пацієнтами та щиро прагне їм допомогти.

Павло Лех. 45 років він працював у Старому Самборі лором. На одному зі загальноміських свят голова Старого Самбора Ігор Трухим нагородив його Відзнакою. От і ми вирішили розпитати для наших читачів трохи фактів із біографії цієї людини.

З самого дитинства, з 5 класу, знав, що буде лікарем. Цьому сприяв факт з родини – тато хворів бронхіальною астмою, помер у віці 55 років, а Павлові було 14… Народився у селі Грушатичі, школу закінчив у Новому Місті. Після 9 класу поступав у медичне училище, спершу хотів бути фельдшером. Не поступив. Закінчивши середню школу, збагнув: чому фельдшером? Буду лікарем! Та перша спроба була невдалою. Мама юнака працювала у колгоспі. Павло розумів, що не зможе отримати належної матеріальної підтримки, тому вирішив наполегливо йти до мрії. Пішов працювати на завод, а весь вільний час самостійно підтягував знання з хімії, предмета, через який не вступив з першого разу.

Друга спроба вступу на лікувальний факультет Львівського медичного вишу була вдалою. Вчився старанно і самовіддано. З другого курсу паралельно з навчанням працював санітаром, на канікулах їздив на заробітки – Забайкалля, Сургут, Бурятія. По закінченні навчання прийшов працювати у Старий Самбір.

Правда, є у його біографії і такий факт: 7 трудових років своїх знань, досвіду і вмінь віддав не жителям Старосамбірщини, а… Працював за контрактом у Лівії. Тоді був такий час (2002-2009 роки), що наших медиків запрошували туди. За пів року вивчив англійську – так що писати і читати на вузькопрофільну тему зміг досконало. Знову повернувся у Старий Самбір. Знову допомагав усім, в кого боліло вухо-горло-ніс…

Розмовляючи з Павлом Івановичом, довідалася, що йому не лише притаманне почуття обов’язку перед пацієнтами, але й перед суспільством. Це він був серед активу старосамбірян тоді, наприкінці 80-х, коли про все українське ще не можна було вголос говорити. Це його викликали у кабінети радянських чиновників, щоб «привести до тями», це йому тодішні правоохоронці писали акти, це тодішні суди призначали йому штрафи. Він сплачував.., а своє й далі робив… До слова, штрафували на суму, яка значно перевищувала його місячну лікарську зарплату. У 1989 році очолив районне товариство «Просвіта». Це, зауважте, за 2 роки до того, як у Києві прийняли акт проголошення Незалежності.

У Галичині, зокрема й на нашій Старосамбірщині, всупереч заборонам, переслідуванням і залякуванням, були активісти, які не боялися «сибірів», а «будили» населення. Серед них і Павло Лех. Сьогодні пригадує однодумців (Мирона Яджина, Романа Волощака, Богдана Цапа, Стефу Полюгу, Адама Гащишина, наймолодшого Володимира Горбового) та ключові факти – підняття прапора над адміністративним будинком, перший Вертеп ще до проголошення незалежності, перші демократичні вибори, великі мітинги, походи з національними знаменами, велелюдні віча, на які запрошували письменників та національних провідників…

«Старий Самбір – то місто, яке я люблю. Я прийшов сюди у 25 років. Тут став спеціалістом. Тут одружився. Тут виросли діти», – каже Павло Іванович. Дочка Богдана також медик, живе в Києві, син Роман-Йосиф за освітою провізор, три роки захищав Україну на Сході.

Павло Лех двічі був депутатом районної ради, уже два роки на заслуженому відпочинку, та не нудьгує. «Роботи у мене предостатньо. Бджільництво, садівництво, городництво. Навчився робити смачні вина», – піднесено розповідає про свої заняття. А ми знаємо, що й нікому з краян не відмовить, коли приходять додому на консультацію як до лікаря. Адже, на жаль, лора у Старому Самборі немає. І на завершення запитала у співрозмовника, про те, що дозволяє людині формувати життєствердність?

«Нема добра в державі, але не можна говорити, що все так погано, є ж і багато хорошого. Кожен, а особливо молоді люди, мають вибрати систему цінностей: релігія, сім’я, суспільство, етика, політика – треба все враховувати. Формувати у собі бійцівський характер, особистнісний стрижень та ставити вимоги до себе. До себе, найперше. Тоді не заблукаєш в житті, тебе не куплять, ти не продашся. Знаєш вимоги до себе, розумієш, чого хочеш – йди і твори. Зміниш себе і поступово зміниться світ навколо тебе», – розмірковує Павло Лех.

Ваш Голос Прикарпаття