19 Травня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Історію міста творять його жителі: Лідію Тиховліз не зламала жорстока тоталітарна машина: ні тюрми, ні “сибіри”

Поширити

Лідію Тиховліз, Богдана Жидика, Михайла Храпка, Василя Сольчаника, Антона Добрянського, Павла Леха, Богдана Пашовича, Віру Сороку, Юрія Зачка у день відзначення 30-річчя Незалежності України міський голова Старого Самбора Ігор Трухим нагородив пам’ятною
медаллю з нагоди святкування ювілейного дня Незалежності України. Коротку історію кожного розповімо читачам у наших публікаціях. Сьогодні про Лідію Тиховліз.

Лідія-Олександра Тиховліз (дівоче прізвище Джулинська) народилася 15 грудня 1928 року у Львові. Навчалася в першому класі у Бусовиській школі. Після смерті батька, разом з мамою переїхали у Старий Самбір. Саме в тому будинку пані Тиховліз проживає й донині. До 1939 року ходила у Старосамбірську школу. Потім були змушені з мамою повернутися до Львова. Була зв’язковою УПА під псевдо «Леся».  Мала зв’язок із повстанцями Стрийщини.

«26 лютого 1946 року в 21:30 ми почули дзвінок у двері. Я відчинила. На порозі було двоє молодиків. Я бачила їх кілька разів, вони стежили за мною. Чоловіки запитали: “Чи тут мешкає Лідія Джулинська?”. Я ствердно відповіла. Вони сказали: “Ви поїдете з нами”. Мама запитала, куди мене забирають, а вони відповіли, що я зараз повернусь. Мама, мабуть, щось відчувала. Дала мені синій коцик. Як сьогодні пам’ятаю цей момент. Потім той коцик мене рятував у тюрмі, адже спала б на голому бетоні, – пригадує Лідія Миколаївна. В червні 1946 року зв’язкову “Лесю” засудили до 10 років виправно-трудових робіт і до 5 років обмеження громадянських прав. За “прєдатєльство родіни”.  У 1954 році – звільнили як малолітню. Отой вирок “прєдатєль родіни” переслідував і тут. Навіть вступити до університету діти нормально не могли, адже народжені в Сибірі. «Я радила донькам, щоб наступного разу, як питатимуть, чому народжені в Сибірі, відповідали, що мама з татом їздили в Сибір на екскурсію», – пригадує пані Лідія.

Роздумуючи над сьогоденням, Лідія Миколаївна зазначає: “Я жила у такі часи й була так вихована: ділилась останнім з ближнім. А зараз не можу звикнути до того, що люди якісь немилосердні стали, все лише для себе. Так не можна. Бо це так важливо, бути разом та підтримувати один одного. А всім читачам хочу побажати спокою, миру, щирої любові до України, міцного здоров’я, добра та Господньої ласки”.

Ваш Голос Прикарпаття