29 Вересня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Gran Fondo-2021. Післямова від учасника змагань

Поширити

Моє перше офіційне Gran Fondo Ukraine 2021. Дистанція 140 км. Ці дороги колесив (від слова колесо) з молодого віку, бо звідси родом. Років десь чотири тому ми на МТБ-шках (гірських роверах) їхали електричкою в Сянки, тоді спускались Ужоцьким перевалом вниз, щось перекушували в селі Ужок і на позитивних емоціях пихкотіли на верх перевалу. Дуже красива місцина, особливо весною, коли зеленіють буки. Тоді підйом на перевал був майже нереальним по силах, було тєжко, ой дуже тєжко, ще й дорога тоді була як після війни. Але то було давно і майже неправда, залишились тільки приємні спогади.

А тепер про реалії. За тиждень до старту ми з Ігор Новосельський зробили пробний заїзд на повну дистанцію 140 км. Крутили педалі ми 5 годин. Загальний час в дорозі склав 6 годин. Сильно ми не напрягались, обідали в Ужку, пили водичку в Лопушанці, говорили, але додому приїхали досить втомлені. Гори то є гори, що тут казати. Та ще й спека.

І так, день старту. Круто, не треба вставати о 5 ранку, або ще й звечора їхати на місце старту!!!! Бо старт, де???? Правильно, в рідненькому Старому Самборі. Приємно побачити знайомих (старих, нових або ще і не знайомих) та однодумців, поспілкуватись перед стартом. 30 хвилин до старту – мандраж, думки чи все взяв: батончики, гелі, водичка, латки, ніби все… У планах – вкластись в 4 год 40 хв. Лунає постріл і понеслось. Швидкість в групі шалена, на Спаську гору вилітаємо з середньою 30 км/год, пульси зашкалюють 170- 180+ уд/хв, але тіло цього не відчуває, адреналін вирує. Летимо! На прямих ділянках швидкість 40+км/год. Проскочили Розлуч, починаються круті підйоми, спека +30 за Цельсієм, піт заливає очі. Не витримую, знімаю окуляри, так ніби краще продувається чоло і можна з легкістю повитирати потинки, які роз’їдають очі. І так без сильного напрягу добрались до Сянок/ А там – спуск з Ужоцького перевалу. Швидкість, повороти, адреналін, вже й не звертаєш уваги, що ти летиш 60 км/год, а попереду круті повороти. Велика подяка волонтерам, які нагадували про безпеку. Добираєм воду на розвороті і починається підйом вже догори. Бачимо самбірського колегу Volodymyr Fabirovskyi , який летить донизу з посмішкою на лиці. Перевал мені дається легко, але бачу, що дівчатам він дається ще легше, і ми залишаємся по заду (джентельмени 🙂 ).

Починаємо рухатись вниз, до фінішу. Дівчат вже не видно на горизонті, полетіли кудись. Попадаємо під проливний дощ, краплинки б’ють по обличчі з такою силою, немов хтось штрикає голками. В думках радію, що він паде і освіжає нас, і повітря після затяжної спеки. За 5-10 км дощ перестає падати і ми висихаємо за лічені секунди. Таке враження, що нас обдуло теплим феном.

За Бориньою на підйомі Ігора хапає підступна судома, але той чоловік терпливий до шляка, а ще й до того – впертий. Тож крутим далі, не зупиняємось. До фінішу ще якихось 50 км. По дорозі обганяємо ще чотирьох. І у Верхньому Лужку за мостом я моментально скисаю, нема сил зовсім. Гелі та вода закінчились. Ще десь один шоколадний батончик завалявся. Але розумію, що без води його не попхаю, бо в роті сухо. Кажу до Ігора, щоб він їхав і не чекав на мене. Але той не кидає, дає мені води попити. Запхав у себе я ту чоколяду, включив друге дихання і вйо далі.

На підйомі в Бусовиську Ігорка знов чіпає та клята корчара… Тепер я його трішки підтримую, і так оберт за обертом і ми вже під “Жидами”. Тепер підступна судома чіпає і мою праву ногу, але ніц – терплю, бо до фінішу залишився якийсь там кілометр. Сильно стараюсь не тиснути… Ще 2 хв мук – і омріяний фініш.

Доперли з часом 4 год 38 хв, звісно, не перші, але і не останні. Десь в золотій середині. В запланований час вписались. Файно, але не всі зрозуміють. Одні скажуть – вар’яти, інші скажуть – молодці і, усміхаючись, помахають ручкою. Хтось запалиться і теж так схоче, а хтось помріє і по-доброму позаздрить. Та й таке то…

Багато букв написано, але ті відчуття словами не передати. Словом, кому сподобалось, пробуйте й катайте. Мрійте і нехай мрії здійснюються.

Організаторам, волонтерам, і всім тим, кого заставили попрацювати у ці вихідні ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ. Ви це зробили. Зробили нам свято! Дякую!

П.с. І ще, величезне ДЯКОООЮ (через О), своїй дружині за розуміння і терпіння!

Андрій ЗИБЛІКЕВИЧ, житель Старого Самбора.

Ваш Голос Прикарпаття