25 Червня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Богдана Жидика називають Вчителем вчителів, патріархом освіти. Заслужено

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Моя професія дає можливість спілкуватися з різними людьми. Серед них і зовсім юні, які надихають, і зрілі, досвідчені, які досягли визнання у різних сферах життя, до яких хочеться дорости. Але людина, про яку йтиме мова у сьогоднішній публікації,  – унікальна. Це, направду, зразок простоти та вишуканості, доступності та недосяжності, взірець мудрості, інтелігентності, людяності, професійності.

Мова йтиме про добре знаного на Старосамбірщині Богдана Григоровича Жидика. Часто, спілкуючись з ним, ловлю себе на думці, що його розмову треба розбирати на афоризми, а також своєрідні практичні поради.

4 вересня 1931 року, у час панської Польщі,  в селі Торчиновичі cім’ї Григорія та Марії Жидиків  був Богом даний хлопчик – Богдан.  Його можна вважати людиною трьох епох. У своєму житті звідав усе: і босоноге дитинство, і війну, і тривогу за те, що його батька лише за те, що на своєму полі сіяв пшеницю, посадили до в’язниці. Богдан Григорович пам’ятає, як на наших теренах панувала Польща, злиденне, невільницьке життя односельчан, переслідування усього українського.  Не кращою була й радянська окупація, коли  переслідувалося інакодумство, релігійні почуття. Болить мого співрозмовника і теперішня ситуація в державі… Але попри всі тяготи життя, ця Людина була дана Богом Старосамбірщині для того, аби нести світло знань.

-Моя хата у Торчиновичах була третя від школи. Як тільки навчився бігати, відразу мчав туди, до дітей, до вчителів. Можливо, це і вплинуло на моє життя.

Семирічну школу закінчив у рідному селі. Відтак впродовж трьох років щоденно долав пішки шлях у 7 кілометрів до Старосамбірської школи. Бог таки вів Богдана Григоровича до того, аби нести у світ знання. Бо так склалося, що навіть, вступивши до лісотехнічного інституту і провчившись там кілька місяців, полишив навчання.

Здобув вищу педагогічну освіту, отримав фах вчителя математики та фізики.  Вчителював у Стрільбичах, Торчиновичах, Скелівці.

Побачивши в молодому педагогові хист керівника, йому відразу пропонували бути директором. Та ним він став лише після кількох років вчителювання.  Спочатку був директором Надибської школи. Відтак призначений  інспектором Старосамбірського районного, Дрогобицького обласного відділів народної освіти.

Коли ліквідувався Стрілківський район, було вирішено створити школу-інтернат. Це була новинка. Богдан Григорович їздив на навчання до Києва. Стрілківську школу-інтернат створив саме Богдан Жидик. Роки директорування в ній –  1959-1969 – пригадує як найцікавіші роки свого життя. Він дотепер пам’ятає тих дітей, які там навчалися. Це окремі спогади, окремі долі, окремі історії. Та усі люди, з якими доля зводила Богдана Григоровича, забути про нього не можуть. Ось і нещодавно випускники перших років інтернату зустрічалися, а найбажанішим для усіх був їхній директор – Богдан Григорович.

На його долю випала і така місія, як ліквідація  неграмотності й безграмотності. За рік треба було навчити людей читати і писати.

Сьогодні Богдана Григоровича називають Вчителем вчителів, патріархом освіти.  Чверть століття він був завідувачем Старосамбірського відділу освіти. За ці роки збудовано майже чотири десятки навчальних закладів, або, як кажуть, від Мшанця до Міженця школи будував Богдан Жидик. Певно, читачі подумають, що тоді було легше, бо ж держава давала кошти. Так подумала і я під час нашої розмови.

Але, як виявилося, не було коштів на будови шкіл, були на капітальний ремонт старих приміщень. Це вже мудрий управлінський досвід Богдана Григоровича сприяв тому, що у нас зростали новенькі школи. А через  таку “самодіяльність” тодішнього завідувача освіти викликали “на килим” до Києва…  За цей час було збудовано й багато спортивних залів, їдалень, гуртожитків при школах. Також було збудовано понад 50 трикімнатних квартир для вчителів – такого не було ніде.

Сьогодні, з висоти прожитих літ, Богдан Григорович про все згадує з гордістю. Бо жив по совісти. Бо робив усе, як веліло серце, бо зробив усе, що зміг.

А ми від імені усіх краян дякуємо йому за все.

Це він – відмінник освіти України. Кавалер ордена “Знак Пошани”,  лауреат медалі ім. А.С. Макаренка. Це про нього пише альманах “Енциклопедія: Кращі люди України”.

Це Богдан Григорович багато років по тому, як на заслуженому відпочинку, давав конструктивні, дієві поради освітянам. Це його керівники освіти запрошували на урочисті конференції та професійні свята, як гордість, як приклад для наслідування.

Сьогодні Богдану Григоровичу 92! У День народження Богдана Григоровича вітальне слово опублікував голова Старосамбірської громади Ігор Трухим:

«Богдан Григорович Жидик – почесний громадянин Старого Самбора, людина-легенда. Сьогодні з великою приємністю вітаю Його з уродинами. Шановний Богдане Григоровичу, щастям є, що Ви – поміж нами. Прийміть сердечні привітання з Днем народження! Нехай кожен день Вас чекають міцні обійми близьких і добрі новини. Бажаю Вам міцного здоров’я і довголіття, сили духу і припливу бадьорості кожен день. Натхнення Вам, відмінного стану душі та мирного неба над головою! Ваша мудрість і життєствердність, людяність та інтелігентність надихають і нас. Сотню літ Вам!», – написав міський голова.

…З роси й води Вам, Богдане Григоровичу! Ми прагнемо, аби серед людей Ви були при доброму здоров’ї сотню літ! І хоч Богдан Григорович тепер у Старому Самборі буває рідше, бо ж мешкає у дітей в Дрогобичі, проте його візити тішать земляків – привітна посмішка, добре слово при зустрічі і кілька щирих слів піднімають настрій.

Ваш Голос Прикарпаття