21 Червня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Сказав, що всіх любить і рідні мають його зрозуміти: Івану Макару мало б виповнитись 35

Поширити

Марія КУЗЬМИН

Сьогодні, 15 червня 2023 року Івану Макару з Торчинович мало би бути 35 років… Але, на превеликий жаль, уже не буде… Скільки уже днів народження ніколи не доведеться святкувати… Скільки слів вітання в день уродин, у цьому і в наступних роках, впадуть разом зі сльозами матері, дружини… Боже, як боляче, пекучі сльози впадуть навіть не на могилу, бо рідним не вдалося похоронити Героя!

Іван Макар, вчитель історії Стрілківського ліцею, до військкомату пішов у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, коли держава опинилася в небезпеці. Взяв до рук зброю.

“З першого дня, перших годин страху, паніки Іван Ігорович заявив телефоном: “Це війна, я історик, я не можу інакше, що я буду говорити дітям, коли війна закінчиться?” Це був педагог — інтелігент, інтелектуал, який мав ґрунтовні знання і безмежне бажання навчити молоде покоління мислити на підставі беззаперечних фактів, де ключовим було, що росія – це зло“, – пригадує директор навчального закладу Ярослав Циб.

Герой загинув у боях за Україну поблизу Попасної у березні 2022 року. Більше року минуло, як сім’я, родина намагається жити попри нестерпний біль втрати. Одному Богові відомо, скільки інстанцій довелося проходити батькові Ігореві Івановичу, щоб визнати факт смерті на полі бою, і зрештою уже через рік отримати від держави належні соціальні виплати. Розшукав побратимів, знає обставини загибелі. Сьогодні батько Героя, хоч втомлений, мусить шукати сили, щоб торувати шлях за себе і за сина – для внуків, для невістки, для дружини…

Дружина Софія, молода і тендітна жінка, мусить бути сильною. Вона з усіх сил намагається посміхатися життю – вихованцям дошкільної установи Старого Самбора, в якій працює, колегам, синочкам – п’ятирічному Матвійку та трирічному Остапчику.

“Діти знають, що татко герой і він б’є москалів. Матвійко уві сні часто кличе тата. Особливо по кілька раз, коли нас запрошують на офіційні пам’ятні заходи”, – каже Софія, втираючи сльози, коли ми з нею спілкувалися у першому відділі Самбірського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в Старому Самборі, як їй вручили орден «За мужність ІІІ ст». 

Мама Оксана сьогодні, у день народження сина, ранок почала у його кімнаті, яка стала своєрідним родинним музеєм. Тут Іванові вишиванки, фото, багато вирізок з різних видань, які писали про смерть її Сина-Героя, багато поезій, які земляки та родичі присвячували Івану. Мама кожен ранок у кімнаті сина молиться за нього і за всіх рідних, кому жити без нього. Вона і кожен день закінчує тут, де перед сном в молитві й думках з ним, з рідним Іванком.

Вдома Оксана Макар дає волю сльозам. На різних зустрічах – вона мудра й виважена жінка, що підтримує інших матерів та дружин, які чекають своїх рідних з війни.

Пані Оксана долучається до кожної волонтерської поїздки, щоб хлопцям на війну передати домашню випічку, яка у неї виходить смачною.

“Іваночку, дитиночко, де ти йдеш. Та почекай, – говорила я йому в перший день війни, хоча знала, яким є мій Син. Я відчувала, що він може піти воювати. Але не думала, що у перший же ранок буде на військкоматі. Пам’ятаю все до деталей, всю хронологію. І ту останню розмову, коли Іван казав, що всіх нас любить і мусимо його зрозуміти… Так, я мама Героя і не має більшого болю. Все би віддала, щоб не було цього факту”, – плачучи розповідає пані Оксана.

Сьогодні родина вдячна всім, хто в цей складний час розділяє з ними горе і біль…

…В Україні триває війна. У лавах небесного воїнства багато відданих державі Синів. Дай полегшення, Господи,  зболеним серцям родичів! Дай сили жити далі…

Ваш Голос Прикарпаття