17 Липня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

«Ще в юному віці повішав терновий вінок на будівлю кдб…» – спогади мами про полеглого Героя Тараса Полюгу

Поширити

Люба КІПОРЕНКО

«Ми знали, що в нас є Тарас і він за кожного стоїть горою. Строгий, сильний, сміливий, справедливий. Залізний чоловік. Боляче усвідомлювати факт цієї втрати», – казали про свого командира Тараса Полюгу бійці 202 батальйону 103 бригади територіальної оборони. Воїн отримав поранення на Харківщині. 28 жовтня його життя обірвалось. 29 січня чоловікові мало б бути 49 років. Однак, назавжди 48… Материнське серце вже не вгамується від болю такої втрати. У День народження сина мама полеглого Героя Тараса Стефанія Полюга написала листа синові на небеса. Своїм болем, спогадами, гордістю мама Героя поділилася з журналістами нашого сайту. А ми вважаємо, що ця історія має жити, тож публікуємо, дорогі читачі.

Стефанію Полюгу добре знають на Старосамбірщині. Адже вона – активна патріотична жінка, яка своє життя присвятила Україні, культурі, вихованню. Мама п’яти дітей: Тараса, Соломії, Лесі, Остапа та Юрія. Виховувалась у патріотичному дусі сама й так виховала своїх дітей. Ще в буремні 90-ті сім’я Полюг відстоювала все українське.

«90-роки були бурхливими і насиченими: віча, мітинги, створення Товариства української мови ім. Т. Шевченка, «Руху», «Союзу Українок», Тризубу ім. Степана Бандери, пікетування державних установ, які кишіли комуністичними поглядами. Пам’ятаю перше віче у Старому Самборі, де перед громадою закрили Народний дім. Віче-підтримка Литві, де мій чоловік Богдан підняв наш синьо-жовтий прапор. Пікетування міліції, зняття у холі кагебістської дошки з іменами вбивць нашого народу, демонтування погруддя Дзержинському. Так народжувалась незалежна Україна», – пригадує пані Стефанія.

Полеглий Герой Тарас Полюга свою боротьбу за вільну та квітучу Україну почав на світанку незалежності. І ще тоді, в 90-ті, він їздив на Харківщину з проукраїнськими акціями, зокрема й в місто Ізюм.

«Ще тоді мій син Тарас повісив терновий вінок на злочинний будинок КГБ у Старому Самборі. Вони з друзями облили білою фарбою пам’ятник вбивці леніну, а також його погруддя у холі районної ради облили червоною. Ці дії, повірте, пришвидшили демонтаж. А наші поїздки на Харківщину… Тарас був із нами. Ізюм, Краснокутськ, Барвінкове. Ми ж туди їздили з політичними акціями. Ми зароджували нову Україну. Підняття нашого прапора на Верховній Раді, підтримка пікетування ВР Степана Хмари, всюди був і наш син Тарас, доньки Соломія, Леся.

Мені сьогодні дуже боляче згадувати першу поїздку із політичною акцією в Харківську область, місто Ізюм. Мій Тарас теж там був тоді, а я була відповідальна за поїздку. Я б ніколи не могла подумати, що пройде так багато часу і мій син визволятиме Харківщину, місто Ізюм, від московитів. Там, біля Петропавлівська, на передовій буде тяжко поранений. 28 жовтня мій син Тарас помер. 12 днів боровся зі смертю, але…», – не приховуючи сліз, ділиться спогадами мама Полеглого Героя.

Остання зустріч Стефанії Полюги зі сином Тарасом була тривожною. Жінка пригадує, що це було як прощання.

«Коли останній раз я його побачила, Тарас приходив попрощатися, бо їх відправляли на передову. Я сказала як мама дитині, щоб беріг себе, щоб повернувся живим і з перемогою та й розплакалась. Він відповів: «Мамо, не плач, бо рвеш мою душу. Пам’ятай, хто як не ми і коли, як не зараз». Я перехрестила його. І він пішов… Так і залишився у моїй пам’яті з автоматом, рацією, в амуніції. Як воїн. Але то мій син: добрий, ніжний, справедливий і безстрашний. Справжній воїн. Ті, хто з ним були казали, що стояв горою за кожного солдата, а був він командиром взводу, його любили й поважали…», – продовжує пані Стефа.

У спогадах матері Герой Тарас Полюга завжди виринатиме то цікавим допитливим хлоп’ям, то активним і патріотичним підлітком, то мужнім воїном зі зброєю в руках. Він завжди буде поруч з рідними, з побратимами, з друзями… Свою боротьбу Тарас продовжує у лавах небесного воїнства

«Тарас із дитинства був хлопчиком бойовим, розумним, добрим, совісним і справедливим. Таким людям не все легко вдається в житті, але з Божою поміччю він був для всіх Людиною з великої літери. Любов до України була у його єстві. За те все дороге Ти, Сину,  поклав своє життя. Ти залишив по собі великий слід, по якому підуть інші.

Дорогий Тарасуню, Ти завжди будеш приходити до нас січневими морозними вечорами з Колядою, весняними ранками пахощами квітів із Великодними дзвонами, літніми сонячними днями у щебетанні жайворонка, осінніми краплями дощу, золотим падолистом із прощальним криком журавля. В усьому ми вбачатимемо Тебе, наш дорогий Тарасику.

Сьогодні нема хвилинки, аби я не думала про нього – мого сина Тарасика. Я прокручую, як фільм своє життя і життя мого Сина Тараса, серце розривається від болю, смуток огортає душу і враз переді мною постать мого Тарасика, величного і впевненого в собі.

Господи, дякую Тобі, що Ти дав мені розум, силу волі, силу духу, стояти по той бік барикад, де засуджується брехня, кривда, а висвітлюються правда і справедливість. Дякую долі, що ми мали такого Сина, який був у нашому житті і залишився у нашім серці, душі, пам’яті», – завершує Стефанія Полюга.

У день народження Тараса Полюги мама присвятила синові свої поетичні рядки

Жовтень добігав свого кінця.

Кругом все було в золоті осіннім,

А Ти, мій Сину, відходив у потойбічне життя,

Лишаючи мені ту гіркоту полину.

Біль обгортає серце й мою душу,

А сльози бороздять струмком з очей,

Бо кожну мить я бачу Тебе, Сину,

У сонячнім промінні і в зірках ночей.

Ти відлетів із журавлями в вирій,

Весною журавлі повернуться назад,

А Ти лиш криком журавлиним,

Мені причуєшся високо в небесах.

І скажеш: мамо, я став на прю із лютим враже,

Щоб стяг мій синьо-жовтий майорів,

І золотом сіяв наш Тризуб-скажу:

Для Тебе, Україно, я жив, боровся і горів!!!

По-іншому не міг вчинити,

Як ворог нищить землю й мій народ,

То ж, як же міг я мамо, жити,

Коли моя земля кишіє від московських орд!

Так, Сину!

Горить наша земля, вмирає люд Вкраїни,

І ворог нищить все підряд,

Як бронь стоять сини моєї України!

То ж московитами їх не подолать.

Лиш Україна народжує таких синів-героїв,

Бо дух у них від пращурів-дідів,

Тече у жилах кров Свободи,

А в серці Воля із покон віків!

Ваш Голос Прикарпаття