10 липня спільно з волонтеркою Зоряною Гриб запустили збір на тепловізійний приціл для нашого земляка, захисника Романа Кільгана з Лаврова. Від початку збору до моменту вручення пройшло трішки більше місяця. Здається, небагато часу. Але поки ми збирали кошти, Роман кілька разів виїжджав на нульові позиції, знищував ворогів і навіть отримав поранення та пролікувався.
Роману 44 роки. За освітою психолог логопед, а також навчався у Самбірському культосвітньому училищі. Деякий час чоловік працював вихователем у Лаврівському будинку-інтернаті. Незадовго до повномасштабного вторгнення почав їздити на заробітки за кордон. Саме за кордоном його й застали страшні новини з України. Чоловік вирішив, що не може просто сидіти й заробляти гроші на чужині, коли його країна в такій небезпеці. У квітні повернувся додому.
«Війна застала мене в Польщі. Я бачив, як поляки йдуть добровольцями захищати Україну. Я відчував їхній бойовий настрій. То як, я – українець – міг у цей час залишитись там, заробляти собі гроші й байдуже спостерігати? Ні, це не правильно. Тому в квітні повернувся на батьківщину й добровольцем пішов до війська. Це був мій свідомий вибір. Не шкодую. Зараз я там, де маю бути, де потрібен найбільше», – розповів Роман.
Воїн захищає Україну на Кремінському напрямку в складі 42 окремої механізованої бригади. Кулеметник. Аби краще бачити й ліквідовувати ворогів Роману був потрібен тепловізійний приціл. Приємно, що до його купівлі долучилось багато земляків: кошти скидали знайомі й незнайомі люди, діти проводили танцювальний концерт, а у старостинському окрузі оголосили окремий збір й кошти передали на приціл.
Поспілкуватись з військовим, коли він був на передовій, не було нормальної можливості. Але після поранення воїн на декілька днів приїхав додому, у Лаврів. Відтак, мали змогу вручити йому приціл особисто. Сьогодні, 15 серпня, Роман Кільган завітав до нашої редакції. Розповів багато. Але більшість залишиться наразі неопублікованим.
«Я колись служив у армії в Донецьку. І подумати не міг, що тепер тут доведеться воювати. Записався добровольцем до війська ще на початку війни, в 2014 році. Але так складались обставини, що на війну потрапив тільки зараз. Розумієте – це в крові. Захист держави – наш обов’язок», – каже Роман.
Під час одного з виїздів на позиції Роман отримав осколкове поранення рук. Розповідає про цей випадок небагато. Але каже, що поранений – це живий. І, дякувати Богу.
«Знаєте, коли їдемо на позиції – сприймаємо це як поїздку в одну сторону. Тільки Бог вирішує, хто з нас повернеться. Ми були на позиціях. Працювала ворожа арта. Приліт. Капітан виводив нас – поранених. Казав, що не кине. Мусить бути з нами. Нас він вивів. Сам, на жаль, загинув…», – пригадує воїн.
Роман розповідає, що усі на війні багато та щиро моляться. І навіть місцеві люди просять: «научітє нас так малітса». Бо молитва береже.
Воїн Роман Кільган сьогодні вдячний Богу за все. Вдячний кожному, хто долучився до збору на тепловізійний приціл. Вдячні й ми за те, що не стоїте осторонь. Вдячні Роману за захист. Віримо в нашу перемогу. Тільки спільними зусиллями, спільною працею війська й тилу поборемо цю нечисть і переможемо.
Ще у цій категорії
Віктор Стецьків загинув у другий день повномасштабної війни: на місці спочинку у селі Спас Герою освятили пам’ятник
У неділю День захисників та захисниць: як відзначатиме Старий Самбір
Війна принесла у їхні сім’ї горе: у Старому Самборі провели зустріч для родин загиблих, зниклих безвісти, полонених та поранених