Петро Кирилич на війну повернеться з подарунками для побратимів

Марія КУЗЬМИН

Війна застала цього чоловіка у Польщі. Після Різдва 2022 року поїхав у сусідню державу працювати. 24 лютого прийняв рішення: як буде треба – відразу повернеться в Україну. Кілька днів стежив за новинами. Зібрався і поїхав. Захищати Україну.

Петро Кирилич – воїн батальйону ім. генерала Кульчицького, добровольчого формування Національної гвардії, що був створений ще з часів Майдану. Наш Герой публікації захищав Україну і в 14-15 роках.

За освітою педагог, вчителював у Тисовиці. Повернувшись з війни, балотувався на місцевих виборах до Ріп’янської сільської ради. Люди довірили йому. А він же з того часу з найбільшою приємністю пригадує, як непросто було викорінити із Дністрика московський патріархат…

В Петра Кирилича, як і в кожного українця, є своя історія. Та у цьому важкому для України часі він став активним творцем нашої спільної історії, героїчної, непереможної історії нескореної України.

Днями приїхав у коротку відпустку. Волонтери Ігор Піхоцький та Володимир Бачинський вручали такі потрібні для його групи аеророзвідки і радіоперехоплення подарунки – автомобіль Hyundai Santa FE та дрон, якому і псевдо придумали «дротик».

Лиман, Соледар, Святогірськ, Кремінна – населені пункти, де дуже й дуже непросто. Це для нас факти. Для воїнів же завдання – залишатися живими і працювати над тим, щоб все менше окупантів дожили до завтра.

«Я непросто народився в сорочці. Мабуть, в сорочках. І з тих сорочок вже є бронежилет. Були різні ситуації…», – ця фраза запам’яталася найбільше із нашої тривалої розмови.
«Вуйко Грізлі», так героя публікації називають побратими, охоче відповів на запитання: що було приємним за твої 10 місяців перебування на війні?

«Спочатку ми стояли на Харківщині. Москалі нас витіснили. Село було три місяці під окупацією. Ми відходили болотами. З усім «своїм» я б не вийшов. Заховав РПГ та інше спорядження під калиною. 15 вересня село звільнили. Вернувся – знайшов. І не тільки своє. Знайшов ворожий склад окупантів. Там було дуже багато трофеїв…», – розповідає.

Це приємний спогад з військового життя. А дуже приємним з особистого Петро Кирилич називає мить, коли приїхав додому, у село Дністрик, на дорогу вибіг його зустрічати синочок – 6-річний Богданчик. За його щасливе майбутнє, за 13-річну донечку Мар’яну, за дружину Наталю, за усіх нас Петро боротиметься до перемоги.

«Знаєте, який парадокс? Здебільшого, місцевим людям “лиш би не стріляли”, а коли побували в окупації, лише тоді нас цінують», – розповідає.

Воїн дуже й дуже вдячний Ігорю Піхоцькому й Володимиру Бачинському за допомогу. Зізнається, що, направду, не думав, що такі потреби його батальйону краяни задовольнять.

«Ми безмірно вдячні людям, які охоче долучалися до збору. Маємо список, кожної людини, яка донатила на ці потреби. До прикладу, лише від громади села Тур’є ми отримали 67 тисяч 120 гривень. Педагоги Старосамбірської школи № 2 принесли 16 820 гривень. Суми донатів різні – від 500 гривень до 30 тисяч. Але прагнення єдині – щоб найшвидше настала бажана перемога», – розповідає Ігор Піхоцький.

Володимир Бачинський додає: «3200 євро обійшлася машина, 2100 євро – дрон. Люди по різному долучаються. Наприклад, підприємці з «Сол-Авто» та ПП «Геращенко» допомагають запчастинами, ремонтом. Ця війна зобов’язує воювати кожного на різних фронтах».

А ми вкотре дякуємо нашим численним читачам, що відгукуються на наші заохочення донатити на конкретні речі для наших воїнів, які на фронті. Так ви і ми допомагаємо їм швидше прогнати ворога з нашої української хати.