31 Січня, 2023

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

“Наші люди дуже сильні духом! Україна переможе!”: членкиня ОУН, старосамбірянка Лідія Тиховліз у свій 94 День народження

Поширити

Люба КІПОРЕНКО

Проходячи повз хату нашої поважної старосамбірянки, членкині ОУН, Лідії Тиховліз, не змогли не завітати в гості. А причина поважна – пані Ліді сьогодні, 15 грудня, виповнилось 94 роки. До оселі приїхали діти, онуки, забігла й подруга. Родина якраз готувала скромний святковий обід.

«О, то ви з «Прикарпаття», – радісно зустріла нас іменинниця. – «Я так люблю читати нашу газету, вже й передплатила на наступний рік».

У час повномасштабної війни розмова з такими людьми, як пані Ліда, стає дуже особливою.

«Як сприймаю події, які сьогодні відбуваються в Україні? Трохи добре, а трохи й ні. Добре, бо наші люди дуже сильні духом. Я й не сподівалась. Зараз знову настав час боротись за країну. От навіть вночі собі довго думала про це, згадувала все… Я ж теж своєї молодості не бачила, бо мене в 16 років арештували. Усе, що відбувається зараз, моє покоління переживало. Тільки у нас не було зброї, харчів, мундира. Хтось когось забив, хтось там якого німця впіймав, чи москаля… Хлопці були босі-голі, хто чим поміг, тим і воювали. Мій чоловік казав «йшли з мотикою на сонце». Отак і наші йшли. А тепер наші воїни мають все. Треба тільки сили, розуму та Божої опіки. Хоча і це теж у нас є. От нам би ще когось такого дуже сильного, як був Бандера, наприклад.

Щодо недоброго – то прикро чути, що комусь розходяться гроші. Питають: а скільки там платять? А чи там вигідно? Нас ніхто не питав нічого. Просто пішов клич «Йдемо за Україну! Йдемо її визволяти!» І ми пішли.

Зараз теж маємо таких мужніх хлопців та дівчат. Знаєте, у мене внук воює. То його дзвінок з фронту нині мені був надзвичайно приємний. Зимно їм там, але, дякувати Богу, є добрі люди, які допомагають і підтримують. От і він хвалився, що йому передали такі добротні теплі черевики, британські. Я тішуся і дякую, що й про мого онука подбали», – розповідає пані Лідія, поки готується до фотографії.

Лідія-Олександра Тиховліз (дівоче прізвище Джулинська) народилася 15 грудня 1928 року у Львові. Батьки працювали на залізниці. Лідія Джулинська навчалася в першому класі у Бусовиській школі. Саме в тій, яка зараз є у Львівському “Шевченківському гаї”. Після смерті батька, разом з мамою переїхали у Старий Самбір до двоюрідної сестри батька. Саме в тому будинку пані Тиховліз проживає й донині. До 1939 року ходила у Старосамбірську школу. Потім були змушені з мамою повернутися до Львова, адже “визволителі” хотіли забрати їхнє помешкання. У Львові дівчина навчалась у гімназії й пригадує: “Вікна нашої гімназії виходили на пожежну частину. Там недалеко розстрілювали людей. Деяких привозили з тюрми на Лонцького. Ми на уроках сиділи й чули постріли”. Згодом вступила до Львівської музичної консерваторії до класу фортепіано. Музику дівчина вибрала не випадково, адже її дідусь – композитор Остап Нижанківський. Це був 1945 рік, а вже в лютому 46-го Лідію арештували.

«У Львові була підпільна організація. Я виконувала обов’язки зв’язкової у с. Поляна, – каже героїня цієї публікації. – Моє псевдо – “Леся”. Мала зв’язок із повстанцями Стрийщини. Мене здав мій так званий залицяльник. А ще потрібні факти дала наша квартирантка, яка працювала на кондитерській фабриці. Вона вкрала цукерки, її забрали у міліцію й “вибили” необхідну інформацію. І ось 26 лютого 1946 року в 21:30 ми почули дзвінок у двері. Я відчинила. На порозі було двоє молодиків. Я бачила їх кілька разів, вони стежили за мною. Чоловіки запитали: “Чи тут мешкає Лідія Джулинська?”. Я ствердно відповіла. Вони сказали: “Ви поїдете з нами”. Мама запитала, куди мене забирають, а вони відповіли, що я зараз повернусь. Мама, мабуть, щось відчувала. Дала мені синій коцик. Як сьогодні пам’ятаю цей момент. Потім той коцик мене рятував у тюрмі, адже спала б на голому бетоні, – пригадує Лідія Миколаївна. – Повезли мене на Дзержинського. Цілу ніч допитували, а в 7 ранку слідчий повів мене в тюрму на Лонцького. Кинули в маленьку камеру. Там було вісім людей. Мною почала опікуватись одна старша полька Галина Чухар, яка була членкинею підпілля Армії Крайової. Вона ділилась зі мною харчами, адже я не мала права на передачі…»

У червні 1946 року зв’язкову “Лесю” засудили до 10 років виправно-трудових робіт і до 5 років обмеження громадянських прав. За “прєдатєльство родіни”.

«Годували погано, – каже пані Лідія, – з хліба можна було коників ліпити. На свята ми пекли торти з чорного хліба і повидла… А от щодо роботи, то робила навіть, як то зараз кажуть, чоловічу роботу. Сплавляла ліс, вантажила торф, міняла шпали на залізниці, розвантажувала пульмани (вагони) з продуктами. На собі несла 70 кілограмів. Сама тепер дивуюсь, що була така сильна», – пригадує іменинниця.

У 1954 році мою співрозмовницю звільнили як малолітню і вона переїхала до своєї матері, яка була депортована в Іркутську область. Працювала механіком швейних машин. Саме там вийшла заміж за також засудженого Євгена Тиховліза. У Сибірі народилися двійнята, доньки Олеся та Орися. У вересні 1958 року сім’я повернулась у Старий Самбір. В 1960 році народився син Олег. Звісно ж отой вирок “прєдатєль родіни” переслідував і тут. Навіть вступити до університету доньки Лідії та Євгена Тиховлізів нормально не могли, адже народжені в Сибірі.

За важкі випробування Господь наділив пані Лідію найціннішим – міцною родиною. Попри поважний вік, на здоров’я ювілярка не дуже скаржиться, адже Господь дає ще сили ходити до церкви й молитися за родину та Україну. Ще й прижартовує: «Знаєте, вже таке, якби стара».

Роздумуючи над сьогоденням, Лідія Миколаївна зазначає: “Я жила у такі часи й була так вихована, що ділилась останнім із ближнім, не була скупа. Тому завжди кажу своїм дітям, та й онукам, аби не бігли за грішми. І дуже тішуся, що наша родина живе в мирі, згуртовані. Бо це так важливо, бути разом та підтримувати один одного. Я знаю та впевнена, що в цій війні ми переможемо. Бо ми – українці. Всім читачам бажаю спокою, миру, щирої любові до України, міцного здоров’я, добра та Господньої ласки».

Лідія-Олександра Тиховліз – жінка з покоління незламних. За такими, як вона – незалежність України. Її не зламали тюрми, “сибіри” та нелегкі випробування. Після розмови з пані Лідою розумієш, що з її життя можна писати книги, а її особисті сюжети можуть легко стати сценаріями для фільмів на тему сильних жінок у час національно-визвольного руху. І сьогодні героїня цієї публікації привідкрила нам маленьку таємницю. У новому році таки працюватимуть над книгою…

Ваш Голос Прикарпаття