З Богом і Україною в серці: з нагоди 65-річчя отця Василя Нацулича

65 років тому в родині Василя і Катерини Нацуличів у селі Стрільбичі народився очікуваний первісток. Який зростав разом із двома сестрами у любові до Господа, ближнього і рідної землі, знав ціну сільської праці. Оскільки батьки тримали велику господарку, то малий Василь зовсім не цурався роботи.

13 серпня 1957 року Бог дарував отцю Василю Нацуличу життя, а відтак благословив на різні ролі: від учня до студента, від працівника фабрики до настоятеля храму. Чоловік, батько та дідусь для найрідніших, а для сотень людей – зразковий духівник, дбайливий господар у Божому винограднику.

Історія покликання і мріяння

    Уже одруженим чоловіком Василь Нацулич вирішує вступати до Одеської духовної семінарії, щоби здійснити свою мрію і слідувати за покликанням – бути священником. Його підтримує і настановляє блаженної пам’яті декан Степан Білик. Свою пастирську дорогу отець Василь розпочинає у Топільниці 3 жовтня 1986 року. Громада зустрічає свого настоятеля осінніми квітами і гучними дзвонами.

Парафіянами церкви тоді були переважно старші люди, але про недільні проповіді нового священника ходила слава, яка викликала неабияку цікавість і зуміла навернути до святині молодь. Отець Василь старанно готував свої проповіді. Бувало, що від ранку понеділка до суботнього вечора вивчав літературу, перепрочитував Євангеліє, щоби під час Літургії мудро і доступно донести Боже Слово до своєї пастви. Родина досі зберігає записи цих недільних розважань.

Священник завоював довіру парафіян не лише цінними проповідями під час недільних відправ, але й своїми ініціативами. Оскільки людей все більшало, у старій дерев‘яній церкві ставало тісно. Тоді й приблизно народжується мрія про великий і просторий храм. Та тяжкі початки на зорі становлення самостійної і незалежної України відкладають подібні думки. Відтак священник ініціює ремонт старої церкви і побудову каплиці.

У середині 90-их Василь Нацулич все ж радиться з громадою і береться будувати нову святиню у селі – 20 травня 1997 року врочисто закладають перший камінь. Ще ніколи парафіяни не були такими єдиними і злагодженими в діях як у час будівництва церкви. 9 років щоденного вболівання за благородну справу завершилося знаковою подією – 13 серпня 2006 року у Топільниці освячували новозведений храм Успіння Пресвятої Богородиці. Отець Василь організував тоді святкування на всіх рівнях: урочиста Літургія в новоосвяченій церкві, а опісля концерт, ярмарок для всіх жителів села. Таке ж дійство за підтримки священника було в селі у листопаді 2000 року, коли відзначали 270-ліття дерев‘яного храму.

Через рік після освячення нової церкви отцю Василю вручили митру, відповідно він отримав сан митрофорного протоієрея.

Ідея єдиної української церкви і держави

Коли екуменізм лише набував популярності, отець Василь Нацулич разом із настоятелем храму УГКЦ в Топільниці (блаженної пам’яті) отцем Петром Сюськом стали його реальним втіленням. Церкви різних конфесій в одному селі зуміли подружитися завдяки настоятелям. Топільняни з особливим трепетом згадують походи з хоругвами від однієї церкви до іншої на празники. Завдяки співпраці духівників, зникли чвари і непорозуміння між греко-католиками і православними, відтак односельчани зробили крок до зміцнення і єднання української Церкви.

Отець Василь Нацулич ніколи не залишався осторонь у житті держави. Він був активним учасником Помаранчевої революції у 2004 році, підтримував її дух на місцевому рівні: приєднувався до піших мітингів молоді, мудрим словом підбадьорював активістів, служив молебні разом з парафіянами. Бувало, що тижні проводив у Києві, адже не міг повернутися додому, коли у столиці творилася історія. Під час Революції Гідності отець вже кілька років хворів, але повторював, що якби мав здоров‘я, то підтримував би мітингувальників на головному Майдані.

Ідея Бога і України тісно переплелася у його житті, тому отець Василь Нацулич зараз так ревно вболіває за перемогу українського війська, разом з родиною молиться за всіх захисників і повторює, що все буде добре і Україна обов‘язково буде.

І навіть коли похитнулося фізичне здоров‘я, незламним залишається моральний дух отця. Всього три роки він відчиняв Царські ворота у новій церкві, віддавши на її зведення не лише усі свої ідеї, візії, вклавши не лише вміння комунікувати з людьми, ввічливо просити і навіть дисциплінувати їх, переконувати, домовлятися і примирювати. Священник частково пожертвував своє здоров‘я. Тому що неодноразово переживав невдачі, людський осуд чи сумнівався в наміреннях. Проте навіть у час важкої хвороби отець не залишає своїх парафіян. Священник часто навідується на недільні Служби, молиться разом з отцями на храмове свято. І як звично – разом із їмостю, у великому оточенні дітей та онуків вітає кожного прихожанина храму, всміхається і щиро тисне руку.

Таке добре серце народжується раз на століття. Серце отця Василя Нацулича почало битися 65 років тому. І нехай пульсує до 100, нехай завмирає лише від краси, хай сповільнюється під час молитви, а вистрибує з грудей, коли внуки стискають в обіймах!

З великою шаною, повагою і вдячністю –

парафіяни церкви Успіння Пресвятої Богородиці (с. Топільниця).