«Вже нікого не дивує, що тендітна дівчина несе в пакеті бронік»: Зоряна Гриб про волонтерство

Люба КІПОРЕНКО

Ще тиждень і матимемо рік повномасштабної війни в Україні. Зараз ми часто озираємось назад. Аналізуємо, як усе починалось. Як ми намагались триматись. Тоді здавалось, що це останні сили. Зараз же бачимо, що це був лише початок того, що ми можемо насправді. Серед нас є багато людей, які, починаючи з 24 лютого 2022 року, нон-стоп підтримують українське військо. Бо вони там – за нас. А ми тут – за них. Наша землячка Зоряна Гриб із Тершова якраз з тих, хто весь свій час присвячує волонтерству. Її історією ділимось сьогодні з вами.

Того дня, коли нам випала нагода за горнятком кави поспілкуватися зі Зоряною, дівчина отримала новий запит від воїнів. 47-ій бригаді був потрібен глушник для снайперської гвинтівки. І це для волонтерки був звичний початок дня. Ми ж попросили пригадати початок саме того страшного дня, 24 лютого 2022 року.

«Зранку мене розбудив телефонний дзвінок від мами. У Львові ще було доволі спокійно. Мама сказала, що почалась війна. Мені було важко повірити в це. Люди собі просто поспішали на роботу… Розпочинався тихий звичайний день у Львові. Але новини, мама дали зрозуміти, що день не такий спокійний і дійсно сталось те, чого всі так не хотіли і боялись. Розпочалась повномасштабна війна.

Я працюю в логістиці у сфері вантажних перевезень. Перше, що подумала: в мене неподалік Гостомеля розвантажується автомобіль. Багато автомобілів було в Києві. Тобто ти, перш за все, думаєш про своїх людей, які опинилися під обстрілами.

Ввечері я приїхала додому в Тершів. І, мабуть, вже 26 числа почала активно займатися волонтерством. Ми зрозуміли, як маємо жити далі. Просто так сидіти і чогось чекати – це не про мене. Ми налагодили логістику. Як довозити, наприклад, гуманітарну допомогу», – пригадує початок повномасштабної війни Зоряна.

Три 20-тонні фури гуманітарної допомоги з Португалії – це початок волонтерської діяльності дівчини.

«Друг мого батька та похресник бабусі, добре знаний на Старосамбірщині Андрій Дякун організував збір гуманітарної допомоги в Португалії. Спершу ми не розуміли, як це все відлагодити: продумували механізми, як привозити допомогу, як її оформлювати. І в нас вийшло. Загалом це три великі 20-тонні фури допомоги. Перші вантажі це були медикаменти, продукти, одяг та засоби гігієни для військових та цивільних. Все було посортоване. Ми шукали людей, кому справді потрібна допомога. Першими були хлопці з Калинова. Ми їм багато всього віддали. Найважче було розуміти, куди ти їх вантажиш», – розповідає волонтерка.

Сьогодні дівчина присвячує своє життя забезпеченню наших захисників. Жартуючи, зізнається, що її номер телефону має вже пів України. Охоче пригадує про нестандартні запити.

«Спочатку я працювала з хлопцями зі Старосамбірщини, з земляками, родичами, друзями. Потім вони вже передавали мій контакт своїм побратимам. І тепер, мабуть, пів України має мій номер телефону. Дзвонять вдень і вночі з різними запитами. Буває, кажуть купити конкретно таку-то річ. А іноді просто кажуть: нам треба приблизно ось таке. І тоді вже я вивчаю, шукаю, розбираюсь. Наприклад, у випадку з глушником мені скинули всі параметри до гвинтівки і сказали підібрати глушник. Вивчила, порадилась і замовила. Тут завжди порадять інші волонтери, поділяться досвідом, порекомендують де краще купити, яке купити, тощо.

Коли я купляла першу каску, то я не мала поняття, що це таке, як їх обирати, які кращі…. Але мені друг сказав, що вже купляв і якщо буде треба – він купить. Це Павло Шептицький. На початку повномасштабної війни він був у Німеччин. Ми з ним мали таку цікаву історію. Везли через кордон 135 касок. Ми не знали, що можна було перевозити лише 6 касок на людину. Тож довелось всю ніч ходити кордоном туди-назад і в руках переносити каски. Є багато різних кумедних історій, які запам’ятаються назавжди.

Є й нестандартні запити. Наприклад зі взуттям. 48 розмір. Ми знайшли такі берці в Туреччині.  35 розмір взуття для медикині. Замовляли спеціально на відшив. Вона 1.55 м ростом, але в найгарячіших точках своїми золотими руками врятувала багато життів.  Тому й ми не маємо права здаватись. Навіть перед складними запитами. Я не можу сказати захисниками: ні, ми це не знайдемо.  Запам’яталось, коли мене друг попросив знайти колеса до машини. Я ж йому пояснюю, що ніколи такого не купляла та й машини навіть не маю. І він каже: а ти каски і броніки до цього щодня купляла? І я подумала: а й справді. Колеса купили», – ділиться Зоряна Гриб.

Дівчина з посмішкою розповідає про те, як військові часто сварять її за те, що кладе в посилки різні сюрпризи. Але Зоряна не може відправити просто тепловізор, мусить додати ще якийсь подаруночок.

Сьогодні дівчина уже розуміється на різних військових «штучках». Вона добре запам’ятала калібр снайперської гвинтівки, до якої купляла набої. Вона розуміє, яку каску краще купити, який бронежилет обрати, який дрон, який має бути приціл, де це все можна купити вигідніше. Але зізнається, що краще б вона цього знання не мала. Й боїться, щоб ми не звикли до війни надто швидко й не байдужіли.

«Іноді здається, що всі вже звикли до війни. Вже нікого не дивує, що тендітна дівчина шукає дрон, тепловізор, каску. Несе в пакеті бронік, який важить 12 кілограмів. Це дуже погано. Звикати і байдужіти – не добре», – каже вона.

Звісно, як і будь-яка людина, їй теж іноді бракує сили. Особливо, коли нема світла і ти мусиш пішки нести на 9 поверх коробки з берцями, або ж каски та бронік. Але є те, що тримає…

«Тримає пам’ять про тих, кому вже нічим не можеш допомогти. Про них ми забути не можемо, і у пам’ять про них маємо не зупинятись і не здаватись. Також назавжди мені запам’ятається хлопчик з Маріуполя, якого ми привезли разом із мамою та сестричкою. Розумієш, в його очах не було жодних емоцій. Він взяв іграшку, дивиться на неї і не має емоцій. Маленькі перелякані очі. Вони допомагають боротись, щоб більше такого не було.

У мене є багато друзів, яких я ще навіть не бачила. Але колись ми усі зустрінемось і відсвяткуємо нашу Перемогу. Це буде грандіозна зустріч. Всіх прошу одного. Якщо я їм допомагаю, то вони мають приїхати до Львова. Живі і неушкоджені.

Ворог наступає, запускає ті ракети… Але це все вже не так лякає, як породжує злість та стимул працювати на Перемогу ще більше. Ми сильніші від них.  Вони хотіли знищити нас, але насправді знищили себе.  Ми живемо єдиною метою – тому Перемога за нами і жодні їхні атаки не страшні», – розмірковує Зоряна Гриб.

На сьогодні волонтерка та й військові прагнуть закрити один важливий збір. Це збір на автомобіль для 107 бригади, яка стоїть на Донецькому напрямку. Попереднє авто, яке купляли, прожило всього 20 хвилин. Тож долучіться. Важливою буде кожна гривня. Посилання на банку тут.