26 Червня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

«Врятовані хвостики»: як за рік змінилося життя безпритульних тварин у Старому Самборі

Поширити

Ще два роки тому, називаючи проблеми Старого Самбора, кожен би згадав про безпритульних собак, які зграями розгулювали містом. Боялися діти, боялися батьки за них. Ба, що гріха таїти, боялися й ми, журналісти, бо прямісінько під дверима редакції вилежувалися на наших сходах. Тепер у нашому містечку не побачите дорослих собак, які вештаються у пошуках їжі, як і не побачите біля смітників чи деінде малих цуценят чи кошенят. Ми знаємо таємницю, хто належить до рятівників ситуації.

У Старому Самборі ними стали Олеся Шпіцер та Сніжана Раставецька. Щоб довідатися більше розмовляємо з Олесею Шпіцер, волонтеркою, яка опікується безпритульними тваринами.

-Все почалося у квітні 2020 року. Тоді я їхала автівкою і біля «Військового містечка» побачила безпритульну собаку-маму з 9 цуценятами. Приходила підгодовувати, там зустрілася зі Сніжаною, яка, як і я приносила тваринам їжу. Нас уже було двоє. Написала пост. На превелике щастя, за два дні цуценята розійшлися на «ура». За два місяці  ми й для мами знайшли домівку. Зараз вона має дуже хороших господарів і живе неподалік. Ми довідалися й «життєву історію» цієї собаки. Її попередні господарі вчинили жорстоко. Коли переїхали, залишили собаку на обійсті… Це була перша успішна справа.

Між прилаштуванням песиків і їхньої мами, які у вас були клопоти?

– Все тільки починалося. Перетримка. Харчування. Стерилізація. Все це час, гроші, і турботи. Самі годували собаку, самі «скидувалися» на стерилізацію, самі шукали, хто і де має проводити операцію. Далі зрозуміли, що справ у нас буде багато. Створили Фейсбук-групу «Врятовані хвостики Старосамбірщини».  Консультувалися з волонтерами з сусіднього міста Самбір. Вчилися, читали, роз’яснювали іншим. За рік ми прилаштували до сотні тварин. На сьогодні на перетримці маємо 10: двоє дорослих собак і 8 цуценят.

Про роз’яснення. Що найбільше доводиться розповідати?

– Про те, що не треба боятися «всиновлювати» дівчаток. У людей стереотипні установки. Не хочуть навколо своєї хати купу псів чи котів. Не хочуть потім морочитися з кошенятами чи цуценятами. Телефонують і віднікуються: ні, ні – тільки не дівчинка. Я стараюся по пунктах розказати, чому вартує дівчинку брати. Це, навпаки, класно.

Тваринки-дівчата, вони є вірніші. Вони тримаються дому, вони надійніші охоронці, вони полюблять ваших дітей. Ми переконуємо в цьому людей. А щоб коло дому не ходили «кавалєри», ми стерилізуємо дівчаток.

Тварин, яких прилаштовуєте, даєте усім, хто хоче?

– Я б так не сказала. Спочатку спілкуємося з бажаючими «всиновити». Орієнтовно за 20 хвилин розмови розуміємо чи готова людина буде відповідальною, за того кого приручить. Найперше ставимо собі завдання виловити з розмови, як планує годувати, як доглядати. Практика показує, що бажання і відповідальність – різні речі. Доведено, що 98 відсотків тварин ті, що на вулиці, були домашніми. Коли їх теж дуже хотіли. Прикро, але люди, на жаль, бувають жорстокими.

Розумію, що в основному прилаштовуєте тварин, яких знаходите на вулиці, що ще робите?

До нас звертаються люди, які загубили свою тваринку, або знайшли якусь блукаючу. Ми оперативненько за усіма можливими своїми каналами повертаємо тварину тим, у кого загубилася. А ще також до нас звертаються люди, які з вагомих причин не можуть  уже утримувати чотириногого друга. Прилаштовуємо. Але від таких господарів просимо допомагати зі стерилізацією.

Справа ваша благородна. Звісно, що потребує часу і коштів. Як з цим?

– Так! Часу чотирилапим друзям приділяємо предостатньо. Викроюємо, де тільки можемо і від себе, і від сім’ї, і від основного виду діяльності. Це про час. Але коли йдеться при життя тваринки, можемо кинути усе, щоб врятувати. А про гроші… Їх також часом вкладаємо свої. Разом з тим організовуємо збірки коштів. Люди, на щастя, відгукуються. Особливо відчутною є різного роду підтримка власниці ветеринарної аптеки Ірини Купльовської. Допомагає кормами, вакцинами, переносними клітками, лежачками для хворих тварин… Просто не знаю, що б ми без неї робили.

Що думає про вас влада міста?

-Думає добре (сміється). Ми ходили всюди. Влада знає про нас теж. Нас похвалили за добрі справи. Деякі ініціативи вже підтримали, зокрема встановлення банера у місті. Сподіваємось на подальше розуміння та сприяння.

Інформація для тих, хто бажає допомогти:

з перетримкою;

кормами;

фінансово;

прихистити тваринку

Марія КУЗЬМИН.

Ваш Голос Прикарпаття