Люба КІПОРЕНКО
Війна. Для когось це просто факт. Для когось – гірка реальність і щоденна небезпечна робота. Мені довелось побувати там, де є тільки чорне і біле. Там де справжність. Де побувала, з ким зустрілась, що побачила – читайте у репортажі.
Під вечір четверга, 13 квітня, напередодні Великодня, разом з волонтерами заїжджаємо на Харківщину. Куп’янський напрямок. Там нас зустріли земляки, бійці 103 бригади територіальної оборони.
«Ось тут ми живемо. Коли ЗСУ відбили це село, власники будинку втекли в росію разом із москалями. Я, до речі, Володимир. Але можна просто Хатабич», – вийшовши з автомобіля, каже один із тероборонівців.
У дворі злісним гавкотом зустрічає великий красивий чорний ротвейлер. Його хазяїни залишили, коли втікали в росію. Заходимо в дім.
«Давай проведу тобі екскурсію, – каже наш земляк Богдан Тихоцький. – Ось тут ванна кімната. Вода холодна й гаряча. Але потрібно ввімкнути в розетку. Тут кухня. Повний холодильник їжі. Все до ваших послуг. У цій кімнаті спатимете. А тепер ходімо до столу, маємо нині свіженьку зупу», – запрошує Богдан.
Сідаємо за стіл у кімнаті, яка й колись, мабуть, слугувала вітальнею. Несподіваною стала зустріч із Олександром Кордисом зі Стрільбич. Зналися ми лиш заочно, а познайомились наживо аж на краю Харківської області. В дарунок отримала тубус від міни, підписаний воїном. Посидіти надто довго не було змоги, адже Богдан вдосвіта виїжджав на вогневу позицію, Володимир їхав у відпустку, ну а наш шлях ішов далі на Донеччину.
Дорогою ще завітали до знаного на Старосамбірщині Андрія Бербиха з Хирова. Не на довго, адже військові готувались до виїзду. Однак навіть за короткий час спілкування та обійм вдалось відчути оту вдячність землякам за підтримку.
«Подай зброю мені, брате! Зачекай люба, зачекай мати! Хлопці-Едельвейси йдуть з ворога плату брати!» – постійно в голові лунає ця пісня від Kozak System. І це не спроста. Адже їдемо до 10 гірсько-штурмової бригади, яка й зветься «Едельвейс». І саме про них цей хіт війни.
«Слава Україні! Куди прямуєте? Що везете?», – запитують військові на кожному блокпості.
«Героям слава! Ось, веземо воїнам свячені пасочки та ковбаски», – відповідаємо.
«Ааа, паски. Молодці! Щасливої вам дороги!», – перевіривши документи, прощаються військові.
Дорога веде повз зруйновані села, розбиті будинки, господарства, скошені лісосмуги, заміновані поля. З міркувань безпеки не називатиму населений пункт, у який приїхали. Скажу лиш, що це невеличке село на Донеччині. Напрямок Бахмутський. На в’їзді в село – стоять карети швидкої допомоги. Вони чекають на евакуаційні машини, які привозять з поля бою поранених військових. Проїжджаємо ще трішки і ось хата, де живуть славні «Едельвейси». У цій бригаді служить наш земляк з Торганович Андрій Фабін. Саме він нас і зустрів.
«Вітаю. Як доїхали, все спокійно? Ого скільки всього ви привезли. Передайте землякам нашу велику вдячність за таку підтримку й можливість посмакувати домашніми великодніми стравами. А зараз ходіть до обіднього столу», – каже Андрій. На нас уже чекали бутерброди, свіженька гречка з підливою, пляцки, чай та кава. Звуки вибухів на фоні розмови лунали часто.
«Не лякайтесь, це наші вильоти. Все добре, – пояснює Андрій. – Зараз уже трохи стихло. А от кілька днів тому було пекло. Обстріли не припинялись, – чуємо вибух, але дещо іншого характеру, затряслись шиби у вікні. – О, а це приліт. Але далеко», – каже військовий.
Андрій розповів, що вже наступного дня усе свячене повезе хлопцям в окопи. Поміж тим він зачитав побратимам кілька прізвищ. Ці щасливі воїни святкували Великдень вдома, їм дали відпустку. Земляк показав нам свій тимчасовий дім. Ходили тихенько, бо в кімнаті спали військові. «Хлопці тільки з «нуля». Нехай відпочивають, – каже Андрій. – І ви, до речі залишайтесь у нас на ніч. Місця, бачите, достатньо».
«Іншим разом, брате, – каже волонтер Юрій Качалуп, – нас вже чекають в «Карпатській Січі». Мусимо їхати».
У Лиман до «Карпатської Січі» ми приїхали коли сутеніло. У цьому місці я вже вдруге, тож зорієнтуватись, що та де було простіше. Світлою посмішкою та теплими обіймами зустрів «Богатир». Цей воїн – легенда батальйону «Карпатська Січ». Такий позивний йому дали недаремно. Коли йшли бої на Київщині, медик батальйону отримав поранення та впав на землю. І хлопець, заледве 1,6 м. ростом, під постійним вогнем відтягнув свого кремезного побратима у безпечне місце, врятувавши йому життя. Тому й «Богатир». Сьогодні, згадуючи про цей випадок, зізнається, що й сам не розуміє, як він фізично зміг це зробити. Каже, мабуть, адреналін.
У кімнаті «Богатиря» тепло, розпалена буржуйка. Збоку в ящичку мама-киця та семеро малесеньких кошенят. На столі комп’ютер, принтер і великий стос документів. Василь у батальйоні відповідає за харчування.
«Я вважаю, що наші хлопці вартують того, щоб їсти смачну їжу. Тому в мене у меню є і скумбрія, і м’ясо, і салати. Зараз хлопці з «нуля» попросили олів’є. І вони матимуть цей салат. Знаєте, якщо все правильно продумати й організувати, то армійська їжа може бути смачною. Мій робочий день починається о 2 ночі. Я запускаю генератори. Й ми з поварами приступаємо до роботи. Готуємо сніданок та обід. Маємо впоратись до 4 ранку. Тоді наш Андрій вантажить ці величезні термоси з їжею в автомобіль і їде на «нуль», – розповідає Василь.
Андрій же додає, що іноді через обстріли нема можливості під’їхати прямо до хлопців. Тоді доводиться машину ховати й ці термоси носити в руках. Також хлопець доставляє на позиції й чисту воду. До речі, їжу бійцям готують тільки на фільтрованій воді. Василь пояснює це тим, що вода може бути заражена, оскільки довкола багато трупів. Та й отруїти воду навмисне теж дуже легко. Недоброзичливців та місцевих москалів ще є предостатньо, на жаль.
Великодня субота. Ранок. Дружня компанія знайомих і незнайомих, але таких рідних наших воїнів. Невеликий круглий стіл. На столі: паска, шинка, сир.
«Це все свячене. Священник казав, що на війні все по-іншому. Відтак, спожити свячене тут можна й не чекаючи неділі», – каже волонтер Юрій.
Тож у такій атмосфері цього року, в найкращій компанії, по-особливому трепетно для мене лунало оте «Христос воскрес! Воістину воскрес!».
«Сьогодні усе свячене розділимо, й завтра зранку Андрій розвезе на позиції», – каже Богатир.
«Їду в … (військовий назвав населений пункт, але я тут не буду з міркувань безпеки). Там зараз пекло», – каже воїн Русин. Сідають з побратимом Тарасом в автомобіль і вирушають. З Богом!
Ми ж їдемо на Львівщину. Акурат на Великдень, о 5 ранку повернулись додому. Завдяки нашим воїнам, сиділи за великоднім столом з рідними й святкували Воскресіння Христове під мирним небом.
Ще у цій категорії
У Тершові провели в останню путь загиблого на війні Сергія Гривнака
«Контінентал» запускає грантову програму для розвитку дитячого та юнацького спорту «Грант, на старт!»
«Контінентал» оголошує прийом заявок від громад на конкурс малих грантів для реалізації локальних проєктів у форматі корпоративного волонтерства