Олексія Мозгова росія вбила у день його народження: Старий Самбір зустрів Героя навколішки

Марія КУЗЬМИН

Ранок 26 березня 2026 року для Олексія Мозгова розпочався зі щирих слів та теплих побажань. Йому виповнювалося 34 роки. Вітала любляча сім’я, велика родина, численні друзі. Олексій прийняв ці вітання, закарбував їх у серці та вирушив на чергове бойове завдання. Він ще не знав, що цей день народження стане для нього останнім.

Останній бій у день народження

Життя вірного сина України, воїна 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, обірвалося того ж дня. росія вбила Олексія на полі бою поблизу населеного пункту Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Україна втратила захисника, дружина — люблячого чоловіка, діти — прекрасного батька, а батьки та брат зі сім’єю — надійного сина й брата. Олексій Мозгов зустрів свою вічність у день, коли мав святкувати життя.

Повернення «на щиті»

1 квітня Старосамбірська громада вдягнулася у жалобу. Герой повернувся додому «на щиті». Рідна земля зустрічала свого захисника на колінах. Здавалося, сама природа розділяла цей біль: разом із заплаканими людьми плакало небо — сильний дощ супроводжував кількагодинну скорботну процесію.

При в’їзді у Старий Самбір траурний кортеж зустріла чисельна громада та духовенство. Чин парастасу відслужили біля будинку, де мешкала родина. Хоча дитинство та юність Олексія минули у Львові, своє справжнє щастя він знайшов саме тут, зустрівши кохану Марту.

«Він підставив плечі кожному з нас»

Чин похорону очолив отець-декан Старосамбірської УГКЦ Михайло Николин, який свого часу вінчав молоду пару. Священник з особливим трепетом згадував воїна:

«Олексій притягував усіх своїм позитивом. Він мав у серці наче магніт. Запам’ятався мені своєю життєрадісністю, він ніколи не був зажуреним. Я завжди подивляв його статуру — ці широкі плечі він підставив не лише своїй родині, а й усій Україні. Він підставив їх кожному з нас, аби ми могли жити», — наголосив отець Михайло.

Світло, що дарувало безпеку

У Старому Самборі про Олексія говорять лише з теплотою. Він був надзвичайно світлою людиною, завжди готовою допомогти. За 14 років спільного життя з Мартою в їхній сім’ї панувала рідкісна гармонія.

Дружина Марта, згадуючи коханого, каже: «Усмішка і погляд — це найперше, чим він взяв моє серце. В нього була така енергетика, що я не хотіла його відпускати навіть на роботу».

Біля нього вона та донечки — 11-річна Анастасія та 4-річна Олександра — почувалися справжніми принцесами. Своїх дівчаток тато лагідно називав «наші бусінки». Олексій був дуже спортивним, не мав шкідливих звичок і навчив рідних бути такими ж активними та сильними.

Поховали Олексія Мозгова з усіма військовими почестями. Під трикратний салют дружині вручили Державний Прапор України — символ вірності її чоловіка, який до останнього подиху тримав небо над нами.

Назавжди 34… Світла пам’ять і вічна шана Герою! Його життєлюбність назавжди залишиться прикладом для кожного з нас.