15 Квітня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Коли фронт і тил єдині – ми не зборимі: нотатки у День єдності

Поширити

Ранкова пора. Минула 10 година. До нашої редакції приходить військовослужбовець Мар’ян Музичак з двома діточками-дошкільнятами. У чоловіка 10 денна відпустка. Завтра, 17 лютого, вирушає на службу на Донеччину. Попередньо довідуємося, що його побратимам потрібні окопні свічки, розпалювачі, вологі серветки. Звісно, що не зайвими будуть солодощі, кава, чай, шкарпетки. Вантажимо до автомобіля ящики. Додаємо домашню консервацію, квашену капусту і червонобокі яблука. До мішка зі сотнею пар шкарпеток складаємо дитячі малюнки.  Кілограм з 50 вмістили в автомобіль військового.

За тим вантажем багато людей – і робота бібліотекарки Віри Головко, яка місцевих дітей та батьків гуртує на допомогу війську. Вони виготовили розпалювачі, принесли до редакції. Молода жінка і сама знаходить способи волонтерити.  До прикладу, несе українські ідеї в Тік-тоці, дискутує з “ватниками”. Заробила зе це і подарунок від тих, які поділяють такі ж думки. За ці кошти ми закупили теплі шкарпетки воїнам. З саду пані Олени на фронт поїхали смачні домашні яблучка. У Спаській школі виготовили окопні свічки. У Старосамбірській школі № 2 провел акцію «Солодка валентинка для військових. Побратими Мар’яна чаюватимуть зі смачним печивом, пампухами, цукерками.

І для дочки Каролінки, і для син Костянтина, для коханої дружини й для усіх нас Мар’ян Музичак боронить Україну. Коли почалася повномасштабна війна пішов до війська, не чекаючи повістки.

Розповідаємо про один з фактів нашого редакційного життя 16 лютого 2024 року. Бо цього дня втретє відзначаємо молоде свято – День єднання.

Другий рік живемо у великій війні. Великі потрясіння, які випали на долю українців, довели, що ми мусимо бути згуртовані во ім’я найбільшої мрії – відстояти своє право бути вільними. Історичні випробування, які постали перед нашою нацією, вимагають від нас, передусім, єдності та рішучих дій.

Під завершення другого року повномасштабної війни ми маємо багато причини для розчарувань. Та водночас ми маємо ще більше причин для гордості.

Цього ж дня наші журналісти стали свідками, як волонтери громадської організації  «Сильні, коли разом» передали автомобіль заступнику командира з озброєння  2 батальйону 710 бригади ДССТ Олегу Савчуку. Авто прибуло в Україну, завдячуючи співпраці громадської організації з партнерами з Естонії.

Сьогодні ми можемо розповісти про десятки прикладів, які доводять, що ми єдині у намірах здолати ворога.

Про 200 окопних свічок, які лише за день виготовили у сусідньому від нашої редакції приміщенні – історико-краєзнавчому музеї.

Про 385 тисяч гривень, які лише за різдвяний час зібрали працівники культури Старосамбірської громади на потреби війська.

Про 50 тисяч гривень, які наярмаркували колективи Старосамбірськихї шкіл.

Про десятки підприємців, які долучаються до різних наших поїздок та відправлень на фронт.

Ось і сьогодні до двох бригад поїхали посилочки, де солодкі валентинки від школярів присмачнять гіркі фронтові будні.

У цій публікації не маємо на меті пригадати про всі наші спільні справи. Кажемо лише одне: як би важко не було, та не маємо наміру зупинятися.

І хоч, звісно, є настрої, події та факти у нашому суспільстві, через які сумно, але істина, що є достатньо людей, які готові жити і перемагати за ідею вільної України, найсильніша.

Кожного дня ми живемо в щоденній небезпеці, і для російських окупантів немає різниці, хто ми — військові чи цивільні. Вони вбивають всіх українців без винятку. Ми ж тримаємося і віримо в перемогу. Бо, як кажуть, війну починають люди, завершує Господь. Боже, нам сили додай…

Ваш Голос Прикарпаття