Марія Кузьмин
Старому Самбору – 950 років! Продовжуємо матеріали цього спецпроєкту. На цю публікацію нас надихнув такий куплет:
Дощ малював для весни мокрий вечір,
Сум обнімав старе місто за плечі…
Але на ранок засяяло у діамантах
Місто прадавнє, місто сучасне, прегарне!
А історія цих заримованих рядків цікава. Молода письменниця Уляна Вовчанчин, котру з Івано-Франківщини в Старий Самбір покликало кохання, опублікувала у Фейсбуці допис зі світлинами. Прокоментувала його двома рядками зацитованого куплета. Два інші продовжила у коментарях відома письменниця Любов Долик, котра виїхала зі Старого Самбора і проживає у Львові. Така своєрідна любов до древнього і сучасного Старого Самбора привернула увагу журналістки нашого сайту і ми попросили Уляну Вовчанчин та Любов Долик написати есе про Старий Самбір.
Уляна Вовчанчин:
“Кожне місто має свою душу, характер і лице.
Люди. Вулиці. Будинки. Сквери. Дерева. Квіти. Це клітинки цілісного невгамовного організму.
Емоційні розмови напружених людей. Розмірені бесіди гармонійних особистостей. Щирий дитячий сміх. Рух автівок. Барви клумб. Затишок парків. Гостинність лавочок для відпочинку. Все це пазлами складає враження-картинку від міста. Показує його лице, дає змогу відчути його характер.
Якщо ж бути уважним, то можна спостерегти, як місто змінюється. Місто набуває досвіду взаємодії зі своїми жителями та гостями. І власне ця взаємодія формує душу міста. Атмосферність душі міста залишає естетичний післясмак у тих, хто побував тут і огортає відчуттям потрібності тих, хто проживає в ньому.
Душа Старого Самбора прекрасна. Наша взаємна симпатія зародилася більш ніж десять років тому. Я приїхала сюди чужа, але з відкритим серцем, місто зустріло тепло і привітно: безцінними людьми, хвилюючими подіями, яскравими емоціями. Героєм моїх «дежа вю» став неймовірно красивий костел – такий знайомий, ніби бачила його вже багато разів.
Хочеться запам’ятовувати старе місто на фото. Кожна хвилина неповторна. Кожна вуличка на світлинах щоразу виглядає по-іншому. Бо передає не тільки своє зображення, а й показує характер міста та вбирає в себе мій настрій. Місто, як і люди, дорослішає, гарнішає. Таким, як сьогодні Старий Самбір завтра вже не буде.
Завтра це затишне старе містечко над Дністром буде ще кращим. Стане ще ближчим. Для кожного, хто навзаєм відкрив для нього і свою душу”.
Любов Долик:
“Повертатися додому – це завжди серцем. Бо воно найчутливіше. Бо воно реагує відразу на одне лиш бажання: “А, може, таки з’їздити до Старого Самбора?” І починає прискорено стукотіти, додає мені енергії, якимсь невловимим чаром підлаштовує усі справи, аби поїздка таки вдалася. Щоби я таки вирвалася зі свого коханого Львова у рідний Старий Самбір.
Дуже люблю їхати додому (додому, додому, бо тут народилася, виросла, тут… татова могила) електричкою. Електричкою щотижня колись їздила до мами. В електричці народжувалися мої вірші. В електричці переосмислювала побачене, почуте. Дивилася за вікно, слухала людей і чула голос Бога…
Ось Дністер, Бачинська гора, а з того боку – вітряки, новітня прикмета мого Старого Міста.
Старий Самбір завжди зустрічає вітром. Такі шалені поривні обійми – мовляв, де ж ти була, ми тут тебе зачекалися.
Іду вулицями. Впізнаю і не впізнаю. Маю відчуття, що потрапила у казку. У мою мрію.
Бо коли ще була школяркою, дуже мріяла, щоб місто вибралося з тих страшних пошарпаних стін, роздовбаних доріг і тотальної сірості.
І воно таки стало казково кольоровим, чепурним, красивим!
Мрії збуваються! Ви ж знаєте – мрії збуваються! Правда, не за помахом чарівної палички, а працею і турботами моїх земляків, нового керівництва містом. Ох, як я вдячна вам, добрі люди!
Європейське, ошатне, елегантне місто дивитися на мене! Мій Старий Самбір!
Насамперед іду на цвинтар, провідати татову могилку. Проходжу коло церкви, в якій уперше сповідалася. В якій уперше почула Бога.
Іду до нашої колишньої хати. Там нині живуть дуже гарні люди. Все перероблено по-сучасному, не впізнати старого будинку, такий красивий став.
Іду до ріки.
Повені і бурі перемінили берег. Люди доповнили зміни, укріпивши його.
Торкаюся води. Вона жива.
Розказую їй усе, що привезла в своєму серці.
Знимкую річку і небо.
Повезу додому цей простір.
Далі лише з фейсбуку слідкуватиму за подіями у моєму Старому Самборі.
Радію перемогам і досягненням моїх земляків, розквіту талантів!
І хліб чудовий, і дітки танцюють, і пластуни влаштували змагання, і води не буде на кілька годин – попереджують, і люди воюють з вирубкою лісу, і хтось готує чудових баранців із масла для великоднього кошика.
І оживає давня історія, і оживають призабуті імена, сяють дивовижні долі…
Живу серед своїх буднів оцими струмочками інформації, які соком життєдайним наповнюють серце.
Бо серце найчутливіше.
А рідне – завжди рідне”.
Світлини: Уляни Вовчанчин
Ще у цій категорії
«Невже це той Василько…»: у Добромилі оплакують загиблого на війні Василя Особу
Чемпіонка світу із шахів Марта Літинська з чоловіком на Самбірщині нагородили переможців конкурсу про УПА
23 тисячі гривень наярмаркували для воїнів у Торчиновичах