Погляд на Старий Самбір очима письменниць

Марія Кузьмин

Старому Самбору – 950 років! Продовжуємо матеріали цього спецпроєкту. На цю публікацію нас надихнув такий куплет:

Дощ малював для весни мокрий вечір,

Сум обнімав старе місто за плечі…

Але на ранок засяяло у діамантах

Місто прадавнє, місто сучасне, прегарне!

А історія цих заримованих рядків цікава.  Молода письменниця Уляна Вовчанчин, котру з Івано-Франківщини в Старий Самбір покликало кохання,  опублікувала у Фейсбуці допис зі світлинами. Прокоментувала його двома рядками зацитованого куплета. Два інші продовжила у коментарях відома письменниця Любов Долик, котра виїхала зі Старого Самбора і проживає у Львові. Така своєрідна любов до древнього і сучасного Старого Самбора привернула увагу журналістки нашого сайту і ми попросили Уляну Вовчанчин та Любов Долик написати есе про Старий Самбір.

Уляна Вовчанчин:

“Кожне місто має свою душу, характер і лице.

Люди. Вулиці. Будинки. Сквери. Дерева. Квіти. Це клітинки цілісного невгамовного організму.

Емоційні розмови напружених людей. Розмірені бесіди гармонійних особистостей. Щирий дитячий сміх. Рух автівок. Барви клумб. Затишок парків. Гостинність лавочок для відпочинку. Все це пазлами складає враження-картинку від міста. Показує його лице, дає змогу відчути його характер.

Якщо ж бути уважним, то можна спостерегти, як місто змінюється. Місто набуває досвіду взаємодії зі своїми жителями та гостями. І власне ця взаємодія формує душу міста. Атмосферність душі міста залишає естетичний післясмак у тих, хто побував тут і огортає відчуттям потрібності тих, хто проживає в ньому.

Душа Старого Самбора прекрасна. Наша взаємна симпатія зародилася більш ніж десять років тому. Я приїхала сюди чужа, але з відкритим серцем, місто зустріло тепло і привітно: безцінними людьми, хвилюючими подіями, яскравими емоціями. Героєм моїх «дежа вю» став неймовірно красивий костел – такий знайомий, ніби бачила його вже багато разів.

Хочеться запам’ятовувати старе місто на фото. Кожна хвилина неповторна. Кожна вуличка на світлинах щоразу виглядає по-іншому. Бо передає не тільки своє зображення, а й показує характер міста та вбирає в себе мій настрій. Місто, як і люди,  дорослішає, гарнішає. Таким, як сьогодні Старий Самбір завтра вже не буде.

Завтра це затишне старе містечко над Дністром буде ще кращим. Стане ще ближчим. Для кожного, хто навзаєм відкрив для нього і свою душу”.

Любов Долик:

“Повертатися додому – це завжди серцем. Бо воно найчутливіше. Бо воно реагує відразу на одне лиш бажання: “А, може, таки з’їздити до Старого Самбора?” І починає прискорено стукотіти, додає мені енергії, якимсь невловимим чаром підлаштовує усі справи, аби поїздка таки вдалася. Щоби я таки вирвалася зі свого коханого Львова у рідний Старий Самбір.

Дуже люблю їхати додому (додому, додому, бо тут народилася, виросла, тут… татова могила) електричкою. Електричкою щотижня колись їздила до мами. В електричці народжувалися мої вірші. В електричці переосмислювала побачене, почуте. Дивилася за вікно, слухала людей і чула голос Бога…

Ось Дністер, Бачинська гора, а з того боку – вітряки, новітня прикмета мого Старого Міста.

Старий Самбір завжди зустрічає вітром. Такі шалені поривні обійми – мовляв, де ж ти була, ми тут тебе зачекалися.

Іду вулицями. Впізнаю і не впізнаю. Маю відчуття, що потрапила у казку. У мою мрію.

Бо коли ще була школяркою, дуже мріяла, щоб місто вибралося з тих страшних пошарпаних стін, роздовбаних доріг і тотальної сірості.

І воно таки стало казково кольоровим, чепурним, красивим!

Мрії збуваються! Ви ж знаєте – мрії збуваються! Правда, не за помахом чарівної палички, а працею і турботами моїх земляків, нового керівництва містом. Ох, як я вдячна вам, добрі люди!

Європейське, ошатне, елегантне місто дивитися на мене! Мій Старий Самбір!

Насамперед іду на цвинтар, провідати татову могилку. Проходжу коло церкви, в якій уперше сповідалася. В якій уперше почула Бога.

Іду до нашої колишньої хати. Там нині живуть дуже гарні люди. Все перероблено по-сучасному, не впізнати старого будинку, такий красивий став.

Іду до ріки.

Повені і бурі перемінили берег. Люди доповнили зміни, укріпивши його.

Торкаюся води. Вона жива.

Розказую їй усе, що привезла в своєму серці.

Знимкую річку і небо.

Повезу додому цей простір.

Далі лише з фейсбуку слідкуватиму за подіями у моєму Старому Самборі.

Радію перемогам і досягненням моїх земляків, розквіту талантів!

І хліб чудовий, і дітки танцюють, і пластуни влаштували змагання, і води не буде на кілька годин – попереджують, і люди воюють з вирубкою лісу, і хтось готує чудових баранців із масла для великоднього кошика.

І оживає давня історія, і оживають призабуті імена, сяють дивовижні долі…

Живу серед своїх буднів оцими струмочками інформації, які соком життєдайним наповнюють серце.

Бо серце найчутливіше.

А рідне – завжди рідне”.

Світлини: Уляни Вовчанчин