На  Андріївські вечорниці у Старому Самборі прийшли й люди, яких з дому вигнала війна

Поринути в атмосферу загадковості андріївського вечора,  почути  гарну українську пісню і разом заколядувати мали можливість жителі Старого Самбора та гості міста, які завітали на Андріївські вечорниці. Славне минуле й гірке сьогодення надавали вечору особливих відчуттів, бо і гостям, і артистам треба знайти в собі сили, щоб, долаючи виклики, ще з більшим натхненням  пропагувати нашу культуру, робити її видимою і нести в люди.

Захід відбувся 13 грудня, у свято Андрія Первозванного, у актовій залі музичної школи. Його організував Центр культури і дозвілля Старосамбірської міської ради.  Сцена музичної школи завдяки предметам старовинного побуту, вдалим декораціям, добре скомпонованим етнографічним композиціям перетворилася в давню сільську хату, в якій і щирості, і гостинності було багато. Ну, а артистичності працівникам культури, звісно, предостатньо.

Екскурс в історію свята, притаманні українцям ігри й забави цього дня, дотепні жарти, частування гостей смачними пампухами, танці, ну і, звісно, кусання калити, все це відбувалося в доброзичливій атмосфері.

«У нас триває війна. Власне, й сьогодні повітряна тривога закінчилася за кілька хвилин до запланованого за часом заходу. Ми розуміємо, що наші народні традиції – це наш неоціненний скарб. Ми повинні його берегти і примножувати. Ми розуміємо, що і традиції і пісня – це теж зброя, це також те, чого ворог боїться. Не здамося і будемо міцно тримати наш культурний фронт. І піснею, і конкретною підтримкою війська з тилу будемо гнати ворога з нашої української хати. Бо війна в Україні триває в тому числі й проти нашої культурної ідентичності», – каже Ігор Піхо, начальник відділу культури, молоді, спорту та туризму Старосамбірської  міської ради.

На заході були присутні й люди, яких з дому вигнала війна.

«Коли за сценарієм заходили на вечорниці парубки і співали пісню, я просльозилася. Бо за все наше, українське, і триває війна… Гарний захід. Знаєте, як я виїжджала, з цінного взяла ікону, давній молитовник і цю хустину», – показує журналістці нашого сайту пані Галина на бордову хустину, яку  накинула  на плечі. Жінка приїхала з Миколаєва.  Каже два місяці обстрілів міста їй досі  забути важко.