Прикарпатське село Велику Сушицю вночі 22 квітня освітлювали вогники лампадок. Адже востаннє до своєї хати повертався Герой Олег Келиберда. На жаль, у домовині. Тіло полеглого навколішки зустрічали мешканці села та Хирівської громади.
Воїн 53 механізованої бригади князя Володимира Мономаха, розвідник, молодший сержант Олег Келиберда. Досвідчений військовий. Україну відстоював у бою ще з 2014 року. За віддану службу в Збройних Силах України має численні відзнаки, грамоти, нагороди.
Загинув під час виконання бойового завдання у селі Єгорівка Волноваського району Донецької області. На Донеччині захисник народився, на Донеччині, на жаль, і загинув…
23 квітня від самого ранку погода була похмура, падав сильний дощ. Небо плакало. Однак, вже під час заупокійної служби у хаті Героя, у певні моменти сонечко намагалося виглянути з-за хмар. Проводили в останню путь Героя під скорботну мелодію похоронного маршу від військового оркестру.
На подвір’ї біля домовини незламного воїна Олега палку проповідь виголосив о.
прот. Микола Сваволя, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Хирові:
«Новопреставлений Олег був справжнім воїном, справжнім патріотом, справжнім захисником. Адже цей чоловік присвятив українському війську більшу половину свого життя. Зрештою, заради нашого мирного життя він пожертвував найціннішим – своїм власним життям. Олег був призваний до війська ще молодим хлопцем. З 90-х років служив у Хирівській військовій частині аеромобільних військ. Відколи почалася війна, з 2014 року Олега можна було бачити, здебільшого, коли він приїжджав у село до рідних. І я бачив особисто кілька разів, як він стоїть на хирівському вокзалі у формі з наплічником на спині. Він тим військовим інтелектом, тими знаннями, тією великою військовою наукою і мудрістю не з одним побратимом поділився. Не одному новобранцю він став і братом, і батьком, і просто військовим вчителем. Такі воїни, як Олег, є нашими ангелами-охоронцями. Такі хлопці є Героями, мучениками і доки існуватиме світ, доки існуватиме Церква, за них завжди буде звершуватися молитва до Господа Бога.
Насправді, кожен з нас є воїном на своєму фронті, у своїй сфері. Хтось воює на фронті, хтось волонтерить, хтось працює, хтось займається душпастирською підтримкою. Тому ми переможемо, об’єднаний український народ обов’язкове переможе!
В останню земну путь Героя проводили односельчани, друзі, побратими, численне воїнство, духовенство. Похоронили Захисника на горішньому цвинтарі. Це місце є особливим для Великої Сушиці. Адже у 1650 році тут, на цій високій частині, званій «Сушиця Камеральна», був заснований чоловічий монастир Вознесіння Господнього, який належав до чернечої обителі Святого Преображення у Спасі.
Командир почесної військової варти вручив дітям полеглого Героя синьо-жовтий прапор та подячний лист від Президента як пам’ятку про один із найважливіших символів боротьби батька на війні. Уся скорботна громада виконала наш український славень. Військові традиційно тричі просалютували. Пожертви від односельчан, які збирав священник, а також інших небайдужих українців та українок, які прибули на похорон, вручили дітям воїна Олега. Вони ж вирішили передати усі ці кошти Українському війську.
«Дякую військовим, священникам, усім хто прийшов вшанувати і віддати те належне великому патріоту України, герою, військовослужбовцю, воїну Олегу. Природжений воїн, відважний, відданий державі, Батьківщині та українському війську. Перед від’їздом на військову службу він приходив до церкви помолитися Богу, святим, щоб знайти відповіді на свої запитання. Тоді ми у церкві просто спілкувалися як людина з людиною, а не тільки як священник з парафіянином. Воїн Олег вартує особливої уваги. І вартують особливої уваги теж усі ті хлопці, які зараз воюють, які, на жаль, відійшли до тієї небесної вічності. Наш ворог, який би він не був злий, він має силу тільки над тілом. Над душею має силу і владу тільки Господь Бог. Ми віримо, що Ісус Христос віддав себе на страждання заради спасіння усіх людей. Так і воїн Олег поклав своє життя на вівтар заради миру
та добробуту нашої рідної країни та заради майбутнього нащадків нашої рідної країни. Бо він боровся, він прагнув, він мріяв про світле майбутнє своєї країни, заради цього й поклав своє життя на російсько-українській війні», – сказав о. Степан Тріска, настоятель церкви Покладення Ризи Пресвятої Богородиці у с. Велика Сушиця.
Андрій СОРОЧАК.
Ще у цій категорії
У Старосамбірському музеї відкрилася унікальна виставка “Писанкова карта України”
Депутати Старосамбірської міської ради провели сесію: економія коштів та підтримка молоді й літніх людей
Хресна дорога у Старому Самборі: молитва за мир і перемогу