Пройшов оборону Луганського летовища у 2014, сьогодні знову на захисті країни: історія десантника з Хирова

Люба КІПОРЕНКО

Збройні сили України – наші захисники та захисниці – люди, завдяки яким, ми спокійно спимо, ходимо на роботу та насолоджуємось квітучою весною. Вони  серед нас – герої та героїні. Сьогодні розкажемо вам історію нашого земляка, десантника Рональда Шечамбо з Хирова. Попри молодий вік  – має потужний бойовий досвід. Боронив Україну у 2014 році. Тримає оборону й сьогодні.

З Рональдом ми познайомилися у 2018. Тоді вдавалось зустрічатися із захисниками та спілкуватись “на живо”. Сьогодні ж ситуація така, що аби щось запитати – потрібно довго чекати, поки засвітиться ота зелена крапочка у профілі соцмережі. Бо ж воїни зараз в боях за Україну, і їм точно не до фейсбуків та месенджерів. Отримати дозвіл на публікацію – це вже маленьке досягнення для нас, журналістів.

Рональд Шечамбо – військовий славної Львівської 80 окремої десантно-штурмової бригади. На сьогодні  – старшина роти. У дні повномасштабної війни він там, де має бути. Віддає себе службі й працює на нашу перемогу.  

«Про те, що роблю зараз, не можу сказати. Це пізніше. Як вже, дай Бог, закінчиться війна», – каже Рональд у одному з повідомлень. Тож після перемоги нам ще точно буде про що говорити.

«Після подій, які відбувались на Луганському летовищі у 2014 році, я все почав сприймати по-іншому. Понад чотири місяці в оточенні ворога. Тоді було пекло. В певні моменти здавалось, що не виживу. Це трагічний, важкий, але неоціненний досвід.

Загалом же, передові лінії – це постійне хвилювання і певний страх того, що цей день може стати останнім. Але тоді й розумієш, що бити ворога теж треба, як востаннє. Тепер ми всі усвідомлюємо, якщо не поставити у цьому крапку зараз, то через певний час Україну знову прийдуть «визволяти».

Це доленосні бої для нашої країни. Це важкі бої. Жорстокі. Але так кується свобода й незалежність. Ми всьому світові показали, що Україна – це не просто так. Це єдина, вільна й сильна держава. І на нашу цілісність зазіхати не можна – бо всі стаємо єдиним потужним щитом захисту. Таких, як ми, не здолає жоден ворог», – розповідає десантник.

Часом ми тут, в тилу, кажемо, що все – сил нема. А там, на фронті, не можеш собі дозволити «не можу» чи «не хочу». Що допомагає триматися? Запитуємо у співрозмовника.

«Тут навіть не задумаєшся над тим, чи ти втомився, чи вдалось поспати, тощо.  Таким думкам просто немає місця. Адже єдине, про що думаємо – перемога. Що допомагає триматись? Напевно, якраз віра в перемогу, віра в побратимів. Дуже важливо, аби був дружній колектив. Ти маєш бути впевнений, що на кожного можна стовідсотково покластися. І з цим мені щастить, як у 2014, так і сьогодні.  

Підтримкою для нас є вітання від земляків. Ми розуміємо, що наше завдання надважливе. Але приємно відчувати, що тил наш – потужний, що люди на мирних територіях вірять у нас. Це мотивує.

По-особливому трепетно отримувати дитячі листи та малюнки. Можливо, для когось це прозвучить дивно, але ця дитяча щирість, направду, додає нам сил у боротьбі. Вона надихає», – зізнається військовий.

За плечима Рональда – 146 днів оборони Луганського летовища у 2014 році. Його гарячі точки – Слов’янськ, Георгіївка, Лутугине, Хрящувате… Після 24 лютого цей перелік, однозначно, збільшився. Про них він розповість уже після перемоги. А сьогодні мій співрозмовник не береться давати жодних прогнозів, коли це все закінчиться. Але він точно знає як це все закінчиться – Україна переможе.

«Кожен, хто бачив війну, погодиться, що це надзвичайно жорстока і трагічна сторінка. Це тисячі смертей та скалічених доль. Незалежність українцям ніколи не давалась легко. Завжди здобувалась у боях. Я, як і всі ми, вірю в нашу перемогу. Війна навчила мене цінувати кожен прожитий день. Ми тут стоїмо для того, аби ви не бачили війни. Тому радійте кожному світанку, проживайте кожен день наповну. Перемога буде. І буде за Україною. Вистоїмо!» – каже Рональд.