Хованки, лови, квадрат – колись і сімпл-дімпл, спінер і поп іт – тепер: літо різних поколінь у Старому Самборі

Літо та канікули в усі часи для дітей усіх поколінь було справжнім раєм. Спати – більше, розваг – більше, насолоди – більше, волі – більше. Люблять цю пору однаково всі, однак порозумітися у питанні  щодо того, як проводити час не завжди вдається. Старше покоління вважає, що теперішні діти не вміють давати собі ради, їм «усе на блюдечку подавай», діти не знають, як це весь день пасти корови, щоб випити склянку молока. Мама ж супермаркету принесе, якщо треба. «ВГП» зібрав кілька історій про літо різних поколінь у Старому Самборі.

Петро ЛЕВИЦЬКИЙ, народився у 1950 році

– Для мене як в десять років,  так і в сімдесят природа – це насолода. Коли був маленьким, пас корів. Тепер я на пенсії пасу кози. Маю дві: Чорнульку і Зозульку. Тому що сидіти без діла – то не є добре. Я – пенсіонер, працював у правоохоронних органах, робота неспокійна. Здоров’я дуже підсіло. А тепер підтягнувся. Часто на природі. Весь час зайнятий. Без природи людина не має повноти щастя.  Я в дитинстві всі ліси з татом переходив. Ми знали, де у якому селі гриби ростуть, де найкращі суниці, де чорниці, ожина чи малина. А ще рибалити по селах їздили. Навіть вночі. Установка була така: щоб щось мати – треба зробити. Найбільшою літньою розвагою було купання на річці. Дністер тоді був інший – без борщівників, лозів, бур’янів, були дамби. Як не було від батьків рознарядки, то ми з іншими дітьми просто за щастя мали розвагу побігати по вулиці, побаватися в доганялки. Їли  – те, що виросло в саду, в городі, а також молоко, м’ясо – все своє. Та й так жили, проте ніхто не тужив, ніхто практично не хворів, не нервувалися ні діти, ні батьки. Ми тоді  не права свої знали, а обов’язки, а батьків розуміли з півслова.

Юрій ЛЕУС, народився у 1973 році

– Моє  літо має багато асоціацій. Піонерський табір «Бабино», а там нові знайомства, перші захоплення. Свято Івана Купала – його чекали всі. Розваги з 6 на 7 липня на березі Дністра були цікавими і для дітей, і для молоді, і для дорослих. Міський пляж – це також круто. Добре запам’ятав, як зі старшими хлопцями надували камеру від трактора, вели її Дністром аж до сусіднього села Сушиця, а вже звідтам сідали на камеру і пливли за течією. Так минало дві години. Також маю гарний спогад з дитинства, бо їздив з батьками на море.

Ще ми ловили і пекли рибу, тоді її було багато. Кіно і кінотеатр – це також яскравий спогад. Ходили на дискотеку в 13-14 років. А ще для нас розвагою було ходити по хліб і стояти в черзі. Там було багато дітей – це для нас і була своя цікавинка.

Нечастими акціями було їздити в сусідній Самбір на атракціони. І одноразовою акцією влітку була поїздка зі старшими хлопцями з наметом на одну ніч в Розлуч.

Окремим спогадом дитинства влітку є заробітки. Ми збирали звіробій, дикий боз, визбирували склотару. Один друг за 2 сезони купив собі мопед.

Мрією було купити кросівки і джинси «Авіс». О, а ще дуже хотів скейт. Тоді з’явилися перші фільми про Америку. Словом, файно ми жили в дитинстві, по-людськи. І що цікаво, між дітьми і батьками була більша довіра. Не було мобільних телефонів, але разом з тим і страху у батьків за дітей не було. Все було обговорено, батьки знали, де діти і доки, а діти їх не підводили.

Тарас ПЛЕТЕНЯ, народився у 1990 році

-Діти 90-х – то найкрутіші діти. Ми ті, хто утримали плацдарм традицій і додали сучасності. Моєю мрією було мати ровер. То для нас тоді було, як Лексус. Його купували дітям, не як тепер, – по віку. А один – і на все дитинство. І ти такий собі гоноровий сів, взяв руль, ногу під раму запхав  і погнав. З ігор дитинства пам’ятаю квадрат на дорозі з маленьким м’ячиком, хованки-лови на будовах, польоти через вікно без підстраховки. В час нашого дитинства батьки не мали грошей на організацію поїздок чи таборів, а ми собі  з того  й не робили клопоту – «виїжджали» як могли самі. Навіть інженерували. Подвигом для нас було попросити в батьків кусок якогось будматеріалу. А вже з того могли лавки, столики, стільці змайструвати. Також пасли корови, збирали ягоди в лісі, колотили їх вдома зі сметаною. Канапки з цукром робили. Нас на вулиці було 9-10 дітей. А найяскравішим спогадом була черешня. На ній і бавилися, і гостилися. Стрибали  по гілках, як шпаки. Колись ми з дерев всі фрукти з’їдали, тепер їх з’їдають дрозди. Дітям це не цікаво. Тепер на вулиці в нас також є багато дітей. І приємно, що вони також разом тусуються, бачу часто через фоси стрибають, щось собі також вигадують. Від батьків діставалося найбільше за зелені незрілі яблука, які ми так смачно їли.

Вікторія ЦАПОВИЧ, народилася у 2012 році

-Сьогодні купила сімпл-дімпл, спінер і поп,  щоб знімати стрес. Бавлюся на телефоні, монтую різні відео. Гойдаюся на качелях. Мама змушує трохи писати щодень, щоб не розучилася.  Дуже люблю кататися на роликах. У мене є різні іграшки, але я люблю виготовляти свої і пакувати їх у конвертики, які також сама склеюю. Люблю їздити до бабусі Катерини і до діда Петра. Ходимо на річку, до лісу. З друзями  любимо грати в лови, заморозки, хове-лове. Наш день закінчується прощанням на вулиці. Як тільки ми поїмо увечері зустрічаємось у Вайбері. Ось такі діла.

Владислав ВОВЧАНЧИН, народився у 2009 році

– Літо – то класно. Займаюсь риболовлею, катаюсь на велосипеді, на роликах. Граємо з друзями в футбол, влаштовуємо пробіжки на стадіоні, займаємось на спортивному майданчику. Люблю подорожувати в нові місця. Нещодавно вперше відвідав руїни замку Гербуртів. Двічі на тиждень ходжу в школу сучасного танцю. А ще коли в місті проводять заходи для молоді, то беру участь, недавно гасали по Старому Самборі в квестах. Трохи прикро, бо літо є, а тепла нема. Хочу  купатися на річці.

Марія КУЗЬМИН.