Сьогодні, 14 квітня, прикарпатське село Верхній Лужок, як і вся Старосамбірщина та й Україна, у глибокій скорботі. Адже в останню земну путь проводжали земляка, захисника, 50-річного Миколу Буцика. Сотні людей зібрались на невеликому подвір’ї Героя. Сотні людей втирали з очей гіркі сльози. Бо Микола був чудовою людиною, добрим другом, відмінним односельчанином, прекрасним сином та братом. Він був справжнім патріотом.
Микола Буцик добровольцем пішов на війну 25 лютого, на другий день повномасштабного вторгнення. Служив у славній 24 королівській бригаді. Боронив українську землю у чи не найгарячішій точці – на Луганщині. Загинув поблизу Попасної внаслідок масованого артилерійського обстрілу. Він віддав нам і Україні – найцінніше – своє життя.
На подвір’ї полеглого місцевий парох о. Петро Сюсько пазлик до пазлика склав життєву мозаїку Героя Буцика:
«Сьогодні схиляємо голови перед нашим захисником. Кожен християнин покликаний наповнити своє життя сенсом та змістом, жити не для себе, а для інших. Покійний Герой Микола був саме таким. В центрі його життя була Україна. За неї й загинув.
Він завжди був активний. Навіть манера його ходьби була такою ж – швидкою. Постійно поспішав бути корисним. Одним і з перших із нашого села поїхав на революцію Гідності. Займався волонтерством. Збирав продукти для наших воїнів. Навіть цьогоріч, у січні, готував продуктові пакунки в зону ООС. 25 лютого добровольцем пішов на війну. Коли йшов, казав, що хоче бути корисним для України. Це його патріотичний пазл. Далі варто сказати, що Микола був одним із перших підприємців у нашому селі та й в околицях. Але він не був отим скоробагатьком. Він постійно багато й сумлінно працював. Допомагав іншим. Для учнів нашої школи часто робив подарунки.
В його серці жила любов. Любов до родини, до церкви, до України. Жінкою, яку найбільше у своєму житті любив Микола, була його мама. З нею він жив, про неї піклувався. Він не хотів її хвилювати, тому, йдучи на війну сказав, що їде на роботу в Чехію.
Співав у церковному хорі. Постійно ходив до церкви. Причащався, сповідався. Дбав про наш храм: у теплу пору косив газон, взимку – чистив сніг. Він ніколи не відмовив. Завжди знаходив час. Минулого року в Старому Самборі була конференція, присвячена історії УГКЦ. Був там і Микола. Бо він прагнув знати історію своєї Церкви.
Ось така ікона життя справжнього патріота. Патріота не на словах, а на вчинках. Бачачи це, бачачи наших воїнів не маємо сумніву в тому, що ми переможемо».
Відтак, під супровід скорботної мелодії процесія вирушила до місцевого храму. Духовенство, односельчани, друзі, побратими, рідні, знайомі та незнайомі супроводжували Героя.
«50 день війни. Заплакана Україна. Червона калина похилилася, наша славна Україна знає, чого зажурилася. Бо несе важкий хрест. Але це хрест не смерті. Це хрест життя. Наш воїн Микола істинний державний службовець, хоч і офіційно не має такого статусу за життя. Але він служив державі, не як посадовець. Він служив державі як гідний син матері України» – промовив у проповіді отець-декан Старосамбірський Михайло Николин.
Дорогою до сільського цвинтаря люди згадували, яким був Микола Буцик. Запам’яталась фраза: Микола був такий маленький ростом, але такий великий у своїх діяннях.
«Добра і щира людина. Добровільно пішов на фронт, щоб ми спокійно спали. Війна далеко від нас. І це все завдяки тобі, брате Миколо, і таким як ти. Якби не ти, ворог би прийшов у наш край. Миколо, завдяки тобі ми будемо жити в нашій державі успішно та спокійно. Твої побратими гідно продовжують бій.
Боляче дивитись на стареньку маму. 50 років тому вона схилялась над колискою з маленьким Миколою. А сьогодні у свої 90 схиляється над могилою сина…» – сказав отець Стефан Бандура перед домовиною на цвинтарі.
За традицією мамі Героя вручили державний прапор та пам’ятний лист від Презедента. Військові тричі просалютували.
“Сьогодні я попрощався зі своїм другом – Миколою Буциком. Він у всьому був справжнім: Справжній друг, Справжній брат, Справжній син для своєї мами, Справжній син України, Справжній патріот… Без пафосу і публічності, без гучних слів і заяв, безкорисливо і щиро любив свій край і свою країну. Ти назавжди залишишся у нашій пам’яті як Герой. Вічна пам’ять і Слава нашому Герою!“, – написав на ФБ-сторінці голова Стрілківської територіальної громади Микола Дрозд.
… Цей день увійде в героїчну історію Верхнього Лужка. Вірний син поклав життя за матір-Україну.
Одинокий журавель кружляв над домівкою Героя, а потім – над його могилою. Якраз тоді, коли скорботна громада в унісон співала «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». Сподіваємось, цей журавель сповіщав нам про переможний мир.
Господь дарував погожий день. Такий, яким бачив Микола Буцик майбутнє своєї країни – сонячне та світле. На жаль, на нашу перемогу Герой Микола Буцик дивитиметься з небес…
Ще у цій категорії
Сім місяців вважали безвісти зниклим: на війні загинув Степан Кіяк з Великої Лінини
На війні загинув Степан Созанський з Волі: Учитель, Патріот, Герой
ФАПи Львівщини отримали медичні сумки від «Контінентал»