Історію міста творять його жителі: Михайло Храпко вважає, що Старий Самбір – це місто, яке не можна не любити

Лідію Тиховліз, Богдана Жидика, Михайла Храпка, Василя Сольчаника, Антона Добрянського, Павла Леха, Богдана Пашовича, Віру Сороку, Юрія Зачка у день відзначення 30-річчя Незалежності України міський голова Старого Самбора Ігор Трухим нагородив пам’ятною
медаллю з нагоди святкування ювілейного дня Незалежності України. Коротку історію кожного розповімо читачам у наших публікаціях. Сьогодні про Михайла Храпка

Михайло Данилович Храпко народився у Бусовиську. В Старому Самборі проживає з 1965 року. Практично усю свою трудову діяльність вів у бухгалтерії. Усі роки сумлінно працював. Але окрім роботи, звісно, мав і свою чітку громадянську позицію – проукраїнську. Усі події, що відбуваються в Україні, переживає по-особливому.

«Завжди хочеться бачити краще. Краще, ніж було. І я радий, що можу спостерігати за цим у нашому місті. Старий Самбір – це місто, яке не можна не любити. Тут більшість людей – знайомі. Усі, як рідні. Та іноді мене дивують ситуації, от до прикладу, багато хто паркує свої автомобілі десь на тротуарах. А потім жаліється, що ті ж тротуари розбиті. Чому? Так не має бути. Бо наше місто – це як наш дім. Маємо берегти та доглядати своє», – розповідає Михайло Данилович.

Окрім Старого Самбора пан Храпко понад усе цінує та любить Україну. Й сьогодні очолює Старосамбірський міський осередок Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

«Я ніколи не був не те, що комуністом, не був навіть комсомольцем. Це все мені було настільки огидне й немислиме. Пригадую, як я чекав нашої Незалежності. Ті емоції, хвилювання. Складно навіть описати все словами. Єдине, що можу сказати, як тільки була проголошена Незалежність України – я почав дихати на повні груди. До сьогодні пам’ятаю ті дні й хвилини», – пригадує пан Михайло.