Їй 19 і вона вирішила іти на війну: історія Христини Оринчак з Головецька

Марія КУЗЬМИН

Христина Оринчак  недільного дня могла би з друзями відпочивати, відзначаючи свої іменини, вдома її би розбудила мама, покликала на смачненький сніданок, її б обійняла молодша сестричка Марія. Вдома б, можливо, зібралася родина. Але в День Ангела у 2023 році 19-річна Христина з села Головецька вчилася стріляти.  

Дівчина підписала контракт зі Збройними Силами України і найближчі три роки вона служитиме в армії. Зараз вона проходить навчання.

«Війна в Україні триває другий рік, вона несе багато болю і тривоги для українських родин, водночас, я розумію, що це героїчний та історичний час, щоб  змінити наше майбутнє назавжди.  Стати сильною, успішною державою. Ранок завжди приходить на зміну ночі, а світло на зміну темряві. Тому важливо, щоби не проспати той час, де потрібні наші зусилля. Я відчувала, що можу напряму бути дотичною до великих змін в моїй Україні», – розповідає дівчина.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Христині не було ще й повноліття. Вона навчалася у Львівському вищому професійному училищі технології та сервісу. Її фах – адміністратор та агент з туризму. І вона мріє стати агентом з туризму, вона знає, що до нашої держави буде багато охочих на екскурсії з різних куточків світу. Та й самі українці, де би не жили, хотітимуть колись відвідувати різні міста і села, в яких тепер вершиться історія новітнього часу і велика перемога для майбутніх поколінь. В українських містах і селах у надважких боях Збройні Сили України виборюють безпеку не лише для нашої держави, а й для цілого світу та Європи.

«На мене в селі завжди говорили, що я безстрашна. Я любила на швидкості кататися скутером, який подарував тато. Батькам закидали, чого мені таке дозволяють. Я люблю спорт, фізичні навантаження, рух, швидкість.  Ще рік тому підсвідомо відчула бажання, що я теж можу піти на війну, але свідомо навіть сама собі боялася зізнатися, не те, щоб сказати вголос рідним. Свідомо було страшно, а внутрішній голос кликав. Навесні зрозуміла, що уже готова морально та фізично і пішла до Старосамбірського військкомату», – розповідає Христина.

Дівчина каже, що її змалечку приваблювали рішучі та вольові жінки. Можливо на вибір повпливала її хресна мама Ганна.

«Вона – прикордонниця. Я задивлялася на неї і милувалася. Вона – строга, вольова, рішуча, внутрішньо сильна, водночас лагідна, турботлива і ніжна. Мабуть, з неї взяла приклад», – поміхається дівчина.

Христина зголосилася до війська і сказала, що хоче бути кухарем.

«Знаєте, ситі воїни – це добрі воїни. Це люди, які якісно будуть воювати. Вважаю, що така професія дуже важлива. Бо роботою  кухаря на війні я знайомилася лише теоретично. Розумію, що важко. Готувати можна і треба інколи й на сотню людей. Це робота без вихідних, без святкових днів. Їсти треба завжди. Робочий день може починатися не те, що вдосвіта, але й уночі. Так само уночі може й завершуватися. Ще плюс до того, невідомо, в яких умовах доведеться працювати. А ще треба враховувати, що готувати потрібно не те, що придумаєш, а продумати, щоб побратими отримали потрібні калорії. Ну, у явіть, літрів з 50 борщу. Це лише перше, ще має бути друге. І то лише обід.  Ще треба сніданок і вечерю. Знаю, що на кухні буде нас 3-5 людей. Навантаження, звичайно, велике. Але я свідомо прийняла це рішення і готова служити Україні», – розповідає новобранка.

Та готувати Христині наразі не доводиться, адже вона у Збройних Силах України, тому повинна бути навчена усій військовій справі. Зараз проходить навчання на полігоні. Найближче її завдання здати тести зі стрільби.

«Треба добре стріляти по цілях, які, наприклад, піднімають вгору і за певний час тобі треба зробити 4 постріли за 10 секунд і вони опускаються. Я намагаюся робити все якісно, щоб виконувати завдання добре. Буваю втомлена. Знаю, що буде важко, але я готова до усього. Бо це війна, і ми зобов’язані перемогти», – каже Христина.

6 серпня, коли в Христини іменини, дівчину вітали побратими, телефонували і писали в соцмережі рідні та друзі. Христина каже, що розуміла, що сумно було лише мамі, бо вона за неї хвилюється, але вибору донечки не стала перечити.

Та й старша сестра Павлина, яка також була проти того, щоб вона йшла до війська, тепер підтримує. А підтримка, каже юна захисниця, важлива.

Тож і ми тебе, Христино, вітаємо і вклоняємося перед твоєю мужністю. Завдяки таким, як ти, на нас точно чекає Перемога. Ти – наша гордість і честь! Пам’ятай про те, що ми чекаємо на тебе! Ми, як і ти, переконані, що після темряви буває світло. Хай вірний Ангел буде завжди поруч.

Публікацію виготовлено за підтримки

ГО «Інститут Масової Інформації» та

Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.