Як в’язальниці з Волошинова зігріють військових узимку

Марія КУЗЬМИН

За дев’ять місяців повномасштабної війни ми розповідали різні історії, як пересічні люди з наших громад наближають перемогу. У цій публікації мова піде про невеличке волонтерське коло, в якому проявляється велика любов до тих, хто боронить Україну.

У селі Волошиново довгими осінніми вечорами три жінки в’язали шкарпетки для військових, які боронять наш мир і спокій. У хатах цих жінок теж вимикали світло, їм теж було холодно і не зручно, проте вони робили своє. Результат – 37 військових будуть мати теплі шкарпетки. А з ними відчуття, що про них вдома пам’ятають, що їм вдячні, що земляки їм дарують тепло своїх сердець.

Люба Віщур, Леся Джох, Дарія Багній при свічках чи при світлі ліхтарика в’язали шкарпетки, які в зимову пору на фронті на вагу золота. Об’єднала жінок до спільної справи Орися Гаврилик зі Старого Самбора. Ця жінка колись вчителювала у Волошиново, має тут подруг. У розмовах вияснила, що вони прагнуть щось робити, аби бути корисними для війни. Орися Михайлівна купувала речі на секонді, з яких можна виторочити нитки і намотувала різнобарвні клубочки, жінки у Волошиново в’язали.

Ці в’язальниці, як і сама пані Орися, навіть не знаючи, що 5 грудня – День волонтера, напередодні передали до редакції дві торби в’язаних шкарпеток. Скоро вони знайдуть своїх власників. Через волонтерів передамо на фронт.

«Ой, будь ласка, тільки мене не фотографуйте. Що я? То жінки в’язали», – ставлячи торби, говорить Орися Гаврилик, – «В’язали б ще, закінчилися нитки», – додає.

В цій історії мораль така: той, хто має щире серце й істинну любов до України, знайде спосіб, як  допомогти українському війську.