26 Червня, 2022

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Пукшин Руслан, ОТГ Стрий Самбір, 31 серпня 2020

Як атовець Руслан Пукшин повернувся до мирного життя, посадив сад і веде громадську діяльність

Поширити

Вже чотири роки поспіль спілка учасників АТО Самбірщини та Старосамбірщини згадує своїх побратимів, які загинули на війні, або померли вже тут, на мирній землі. До свята Героїв побратими організовують автопробіг до могил героїв. Цього року у зв’язку з карантином цю акцію було перенесено до Дня прапора та Дня пам’яті захисників України. Одним із організаторів автопробігу є Руслан Пукшин – секретар спілки учасників АТО Старосамбірщини, голова громадської ради при Старосамбірській РДА, член виконкому Самбірської міської ради. Про пережите в зоні АТО, про шлях повернення до звичного життя, про громадський обов’язок перед побратимами поспілкувалась з Русланом під час зустрічі.

Вітаю, Руслане. Розкажіть про себе більше.

Я корінний старосамбірчанин, народився тут у 1976 році. Молодість провів у Старому Самборі та Хирові. Мав мрію, як і прадід і батько, посадити свій сад. Навіть освіту для цього здобував потрібну – закінчив Стрийський технікум сільського господарства. Розуміючи, що для втілення задуму потрібні немалі кошти, – поїхав на заробітки, працював у Нідерландах, Німеччині, Італії. Після повернення двічі пробував орендувати для садівництва землю, але в той час це було нереально, зрозумів, що проти простих людей стоїть ціла система. Згодом почалась Помаранчева революція, у якій я брав участь. Тоді ж у людей з’явився маленький промінчик світла, але він горів недовго і згас. Його погасили вороги. Пізніше – через зухвальство поліції та керівництва країни люди піднялися знову на революцію Гідності.

Ви підтримали спротив громадян і влились у лави захисників…

Так, щоправда, на Майдані я не був. Через роботу, яку мусив завершити. Згодом збирався знову податись на заробітки в Італію, вже оформив усі документи, але в Україні почалась війна… Мене весь час мучила думка: як я можу покинути Батьківщину у такий складний час? Тому у 2014 році добровільно пішов у військкомат і попросився у лави Збройних сил. Потрапив у Яворівську 24 механізовану бригаду, яка пережила на своєму шляху дуже багато. Пройшли Георгіївку, Лутугіно, Кримське, Луганський аеропорт. Моя перша ротація – це у Кримському, позиція наша була складна, стояли на горі, на кургані, з трьох сторін оточені ворогами, було багато обстрілів, найскладніші, пригадую, 4 листопада, але ми вистояли, а потім пішли в атаку. За Кримське мене нагородили – хрестом “За мужність” ІІІ ступеня.

Знаю, що Вам довелось багато пережити під час перебування на лінії вогню, ви були травмовані і потребували довгого лікування. Як відновлювались?

Я мав серйозну травму, ударною хвилею мене відкинуло… Отримав складну контузію, щоправда, після тижневого відновлення знову повернувся. Тоді до зброї мусили ставати всі, аби не здати позиції. Друга моя ротація – це Бахмутка. Звідти потрапив у Харківський госпіталь, нагадала про себе попередня травма: пошкоджена щелепа і попечені очі. Мені зробили 3 операції, згодом оперували у Львові. Загалом 7 оперативних втручань, попереду – ще одна.
Дуже важко повертався до звичного життя. Допомогли самбірські хлопці-волонтери. Після пережитого, через контузію і стрес, важко було звикнути, що тут люди живуть звичним життям, а ще – відпочивають і розважаються. Почав їздити волонтером на Схід, займатись громадською роботою.
Я дуже відкрита людина, тому свій шлях поєдную із такими ж щирими людьми, що прагнуть змін на краще. Так доля мене звела із представниками Української Галицької партії. Саме завдяки побратимам з цієї політсили дізнався про різні проєкти для учасників АТО у ягідництві, садівництві і зумів розпочати власну справу.

Руслане, Вам таки вдалося втілити свою мрію про садівництво в життя?

Так. Я відкрив два проєкти, один із них по садівництву, зареєстрував підприємство “Лан Кар”. Залучаю до такої роботи своїх побратимів, які отримали земельні ділянки. Тож, аби земля не пустувала, допомагаю хлопцям насаджувати сади, сам привожу саджанці, допомагаю в обрізці дерев, деякі хлопці почали займатись бджолярством. Зараз спільно з іншими учасниками АТО працюємо над проєктом створення Навчально-відпочинкового комплексу у селі Бачина. На ділянках, що виділили учасникам АТО, плануємо побудувати такий простір, що нагадуватиме зону проведення бойових дій. Тут буде блокпост, тир, квадро- та велодоріжки, також озеро, альтанки. Сподіваємось, такий проєкт буде цікавим і корисним для патріотичного виховання молоді.

Це буде продовженням патріотичного виховання?

Це якраз другий наш спільний проєкт. Ми із учасниками АТО їздимо школами Самбірщини, Старосамбірщини, сусідніх районів, привозимо з собою реквізити з музею, вчимо дітей розбирати автомат, розповідаємо про бої. Провели близько 70 уроків. Коли ми показуємо дітям різні військові атрибути, розповідаємо про війну, вони справді переймаються почутим і вболівають за долю захисників та України.

Руслане, розкажіть які завдання ставите, проводячи автопробіги до могил загиблих героїв?

Акцію започаткували на Самбірщині спільно різні громадські організації, згодом долучилась Старосамбірщина, тепер і Турківщина. Спершу ми їздили на могили полеглих героїв суто на війні, тепер вшановуємо і тих побратимів, що померли вже після повернення. Ми приїжджаємо на могилу, молимось, співаємо гімн України, робимо три постріли зі стартового пістолета.
Зараз у Старосамбірському районі є близько 30 могил героїв, схожа кількість у сусідніх районах, тому ця акція тепер проходить у кілька етапів. Маршрут може сягати 150-200 км.
Чому я це роблю? Бо я також колись помру, і мені буде дуже приємно знати, що мене згадуватимуть тут, на землі, прийдуть люди до моєї могили.

Так, але життя продовжується, у ньому є багато справ. Дещо Вам вдалося здійснити, напевно, маєте свій рецепт успіху, як можна покращити життя у громадах, на маленькій батьківщині?

Мені вдалося здійснити свою мрію. Маю сад, у якому 500 грецьких горіхів, 100 дерев фундука, які вже плодоносять, 50 яблунь, плануємо переробку. Окрім цього я займаюсь ландшафтним дизайном, зі мною працюють інші хлопці – учасники АТО. Зараз маємо достатньо замовлень, проводимо обрізку, обробку дерев, облагородження територій. Тому переконаний, якщо чогось по-справжньому прагнути і докладати зусиль та старань, то можна зробити багато. Тепер маємо можливість розвивати економіку, беручи участь у проєктах і займаючись потрібними справами. Але головне – не можна забувати тих, завдяки кому ми можемо це робити. Мусимо берегти пам’ять про героїв, розповідаючи правду для молодих поколінь.
Ірина Пашко.

Ваш Голос Прикарпаття