«Я вірив, що тато повернеться з війни…»: як живе сім’я полеглого Героя Сергія Щербана

Марія КУЗЬМИН

Коли вагнерівці йшли на москву, 14-річний Олександр Щербан зі Старого Самбора витяг з-серед цінних речей, що є у них в хаті, аркуш паперу, який розмалював на початку повномасштабного вторгнення. Хлопець є сином полеглого Героя Сергія Беспалова-Щербана, який загинув у березні 2022 року, відстоюючи Україну на Маріупольському напрямку.

«Скільки себе пам’ятаю, я з татом не лише пазли складав, лего, вчився читати і писати, а й говорив на серйозні теми – військові, політичні, ну і, звичайно, життєві. Я цей  малюнок «на автоматі» створив. Коли в суботу зранку промоніторив новини, подумав: ось він настав час почати падати москві. Розчарувався, що пригожин дав задню. Тоді дістав малюнок з початкових класів, який мені намалював тато, і подумав, що іншим разом. То у мене такий мій песик Патрон від тата», – показує малюнок, на якому оцінка «12 балів».

Дев’ятикласник Олександр Щербан у початкових класах мав похвальні листи, тепер же цікавиться не шкільними предметами, а військовими темами, бо він, як і тато, мріє бути захисником.

На ошатному подвір’ї квітнуть троянди, підростають гладіолуси й майори, з-поміж зелених листочків виглядає червонобока полуниця, квітне картопля та підростають інші овочі.

«Заходьте, Марія. Я якраз збиралася йти у «білий дім», бо просили принести документи, соцзабез посилає Олександра на двотижневий відпочинок до Трускавця. Була можливість і в Францію чи Італію поїхати, але немає дозволу від мами», – говорить мама полеглого Героя Ольга Щербан і заводить до оселі. У Сашковій кімнаті сучасна комп’ютерна техніка, зручне крісло. На стіні – прапор з розписами батькових побратимів.

Жінка вносить у кімнату ящичок з документами. Показує синові світлини – цивільні та військові, документи: армійські характеристики та подяки.

«Оця від Залужного, посмертна, найбільше болить», – пригортає до грудей папку, яку отримала, коли хоронили сина. І вже не стримує сліз, показуючи  оксамитову коробку, яку їй вручили минулого тижня.

До оселі Героя завітав комбат з військової частини А 1275, в якій Сергій працював стрільцем-снайпером десантно-штурмового взводу, десантно-штурмової роти.

Військовий вручив нагроду “Орден за Мужність третього ступеня. Посмертно”, подякував матері Героя за Сергія, потиснув руку його сину, відвідали могилу військового.

«Військова справа для Сергія то було його все. Мені за нього дякував командир, коли ще був строковиком. У війні не знала, чим Сергій займається. То вже тепер я знаю, що був розвідником, снайпером. Ще коли почалася АТО, він мені сказав, що як принесуть до хати повістку, щоб я розписувалася і брала, бо треба йти захищати Україну», – продовжує мама.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій сказав, що навіть не обговорюється, щоб він не йшов до війська. Хоча міг не йти служити. А літній мамі та сину відразу велів запастися продуктами та показав, де ховатися у ванній кімнаті, враховуючи правило двох стін.

Про болі, переживання і біль, з яким доводиться жити, пані Ольга розповідає багато життєвих історії. Показує багато фронтових світлин, які Олександр “стягнув” з татової флешки і роздрукували.

«Ходіть ще у ту кімнату, де Сергій з внуком любив перебувати. Мені все дороге, що належало Сергію, кожна річ в хаті, чи інструменти в гаражі. Дивіться, тут картина з півтори тисячі пазлів, яку складав, коли Олександрик був маленьким. Таких у нас три. Тепер це вже лише спогади. Купила для тих картин рамки», – показує жінка картини. – «Сергій вчив сина різних речей, розвивав його, купував різну комп’ютерну техніку. Дуже-дуже любив його, де би не був, чи в армії, чи на заробітках, розпитував про справи в школі», – продовжує пані Ольга.

Коли Сергій востаннє телефонував матері, просив її разом з Олександром молитися за нього. Материнське серце дуже тривожилося.

«Я з татом говорив багато про війну. Ми навіть проговорювали ситуації з АТО, коли він дивом виходив живим. Я вірив, що тато повернеться з великої війни, він мені так потрібен», – каже хлопець і оглядає каску з численними розписами татових побратимів.

І син Героя, і його мати не просто переживають біль втрати, а й інші неприємні для них справи.

 «У нас тривають судові слухання щодо позбавлення Сашкової біологічної матері батьківських прав, вона не брала участі у його вихованні, не цікавилася ним, мала іншу сім’ю. Тяжко мені, прикро і гірко. Але я вірю, що ми пройдемо ті випробування долі і Господь дасть сили», – плаче жінка.

Щодо юридичних питань, то, віримо, Феміда скаже своє слово.

В Олександра є мрія, і вона співзвучна з мільйонами українців – щоб закінчилася війна. Він моніторить новини в телеграм-каналах та дивиться військові відео в тік-тоці. І хоч Україна переможе, Олександр вважає, що нашій державі потрібна буде професійна армія. Тому, як і тато, стане військовим.