Марія КУЗЬМИН
Петро Клименко, житель Старого Самбора, ветеран АТО та інвалід війни, у великій війні стоїть у строю, щоб допомогти українським захисникам. Незважаючи на важке поранення, отримане під час служби на Донеччині, чоловік не втратив віри в перемогу і продовжує робити все можливе для її наближення.
Нещодавно Петро Клименко доставив з-за кордону вже 16-й автомобіль для потреб ЗСУ. Цього разу Opel Frontera вирушив на фронт, щоб служити 703-й окремій бригаді підтримки Інженерних військ Сухопутних військ України. Там служить наш земляк зі Старого Самбора.
Петро Клименко, який у 2015-2016 роках захищав українські землі на Донеччині, зокрема брав участь в обороні Донецького аеропорту, отримав важке осколкове поранення хребта. Після тривалого лікування у військових госпіталях Часового Яру, Харкова, Києва та Львова, чоловік повернувся додому.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Петро Клименко, якому на той час було 62 роки, знову звернувся до військкомату. Однак, йому сказали, що він вже відвоював своє.
До слова, втомобіль придбали та підготували завдяки спільним зусиллям небайдужих людей, української діаспори у польському місті Катовіце. Особливу подяку висловлюють сім’ї Володимира Клименка за ініціативу та фінансову підтримку, парафіянам та жертводавцям Парафії Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Катовіце, працівникам та керівництву компанії Korps System, членам Об’єднання Українців у Польщі – Катовіце, Зоряні Гриб, керівниці ГО «Сильні, Коли Разом», а також отцю Шимону Янковському, який благословив автомобіль на щасливу службу нашим військовим.
«Сьогодні голова йде обертом від новин, особливо зарубіжних. Та що би там не відбувалося, ми повинні не опускати рук, докладати різних зусиль для перемоги. Бо єдністю, згуртованістю і небайдужістю ми здатні перемогти. І я в це вірю», – каже Петро Клименко.
Своїм прикладом чоловік доводить, що способи наближати перемогу є різні. Доставка автомобілів для ЗСУ – це його особистий внесок у спільну справу.
«Не зупиняємось! Разом до перемоги!» – закликає Петро Клименко.
Ще у цій категорії
«Кажу синочкові, що тато захищає нас від нечемних людей»: історія сім’ї Рущак
Віра Козак: “У війську не страшно. Головне, щоб ворог не прийшов сюди”
«Дуже ціную можливість просто побути з рідними»: історія воїна Сергія Лобарева